реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / “Ми рухаємось еволюційним шляхом” – Володимир Різун про реформи
“Ми рухаємось еволюційним шляхом” – Володимир Різун про реформи

“Ми рухаємось еволюційним шляхом” – Володимир Різун про реформи

Ярослав Друзюк, Тамара Істоміна
Директор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка розповідає про процес імплементації нового закону “Про вищу освіту”, його вплив на розвиток школи журналістики в Україні та інтеграцію в європейську освітню систему.


– Пане Володимире, ми пригадуємо, як буквально два роки тому, під час Євромайдану, стояли під будівлею Міністерства освіти і науки і висловлювали студентський протест. Це було свідчення того, що запит на зміни є не лише в тому, що стосується керівництва держави, а й власне в освітній сфері. Наскільки новий Закон України “Про вищу освіту” задовольнив цей запит?

– У принципі, закон нормальний. Щоправда, ми очікували, що з новим законом буде чітко розмежовано поняття бакалавра і магістра. Сподівалися, що бакалавр буде повною вищою освітою, що буде якась визначеність у цьому. Але, на жаль, закон такої визначеності не дає, тому ми так і не знаємо, чи є бакалаврат повною вищою освітою. Тут, напевно, справа не тільки у самому законі “Про вищу освіту”, а ще й у тому, що має бути погоджено низку підзаконних актів, які регулюють стосунки між освітою та роботодавцями. Це мають бути документи, вироблені Міністерством соціальної політики та Міністерством освіти і науки. Бо якщо в трудових книжках будуть записувати, що людину беруть на посаду, яка вимагає рівень бакалавра, тоді поняття бакалавра буде чітко визначене на законодавчому рівні.

– Можливо, мова йде про відсутність політичної волі?

– Можливо, це й питання політичної волі. Хтось же має дати команду, що треба розробити нові документи, які регулюють стосунки у сфері праці та освіти. А такої команди немає, ніхто цим не займається. Та зрозуміло, що бюрократи будуть робити те, що їм скажуть, – вони будуть виконувати вказівки.

– Повертаючись до підзаконних актів, про які Ви згадували. Про що саме йдеться?

– Проблема полягає в інших документах. Це, наприклад, одна з постанов Кабінету Міністрів. Ось тут багато незрозумілих речей. Вона була затверджена під гаслом “Запровадимо в Україні європейський перелік спеціальностей”. Ніхто ж не бачив ніколи того європейського переліку спеціальностей, ніхто не знає, що це таке. Тобто це такі надумані речі. Ясно, що роздутий український перелік спеціальностей треба було модернізувати, але при цьому й розумно підходити до конкретних галузей. Якщо взяти нашу галузь – ми тільки за попередньої влади вийшли з тієї незрозумілої ситуації, відокремивши на законодавчому рівні рекламу і піар від журналістики. А тут нас знову повернули назад, тобто тепер усе знову називається “журналістика”.

– На продовження цієї теми: як нове законодавство впливає власне на сферу журналістської освіти?

– Знову ж таки, мова йде насамперед про підзаконні акти. Ту ж постанову Кабміну треба тепер або скасовувати, або вносити зміни. Ну але, звичайно, коли в країні йде війна, займатися такими речами, в принципі, й не потрібно було. Це не той час.

– На Ваш погляд, навіть попри фактор війни, чи відповідають темпи запровадження реформ у галузі викликам сучасності? Адже війну часто використовують як відмовку.

– Використовують, звісно. Те, що на війні можуть спекулювати, це зрозуміло. Але це серйозний чинник. Війна – це ж і спрямування потоку грошей. Це об’єктивні речі. Під час таких складних суспільно-політичних ситуацій робити якісь новітні проекти я б не наважувався, тому що можна загубити справу.

– Наскільки ми розуміємо, пріоритетним завданням у таких умовах є реорганізаціях тих вишів, які були змушені переїхати зі Сходу та Криму.

– Певна річ. Новий закон зобов’язує до багатьох речей в системі освіти, але ці зобов’язання можуть не встигати реалізовуватися так швидко, як цього хотілося б – складна суспільно-політична ситуація. Кардинальні зміни ж вимагають значних фінансів і людських зусиль. Але зрозуміло, що в таких обставинах людські сили розпорошуються, і над цим не працюють так, як могли б працювати.

Ці процеси модернізації йти будуть, та, зважаючи на суспільно-політичну ситуацію, вони не будуть такими ефективними, як би того хотілося. Ясно, що поїзд їхатиме. Інша справа, що він може їхати зі швидкістю 200 км/год, а може й повільніше.

– Ви згадували про відсутність визначеності у статусі бакалавра, але при цьому можна навести приклад європейського досвіду, тієї ж Польщі, наприклад, у якій успішно працює система з трирічним бакалавратом. Чи є в Україні потреба перейти до цієї системи?

– Це залежить від спеціальності. Звісно, що медиків переводити на три роки - це нерозумно.

– А журналістів?

– А журналістів, я думаю, можна переводити. І не тільки журналістів, а й інші гуманітарні та суспільні спеціальності можна переводити на трьохрічний бакалаврат. Не бачу в тому жодної проблеми. У світі ця система працює, але до неї треба підходити диференційовано.

– Те ж саме можна сказати й про магістратуру?

– От якби у нас була визначеність із бакалавратом, то напевно у нас не було б такого потоку до магістратур. Магістратура – це науковий рівень, і до неї вступати повинні ті, хто хоче займатися наукою, або ті, хто хоче просуватися по кар’єрних щаблях. А у нас усі йдуть в магістратуру, тому що хочуть мати щось на зразок повноцінного диплому.

– І це штучно виходить.

– Штучно. І через це знецінюється сам рівень магістра.

– Якщо ми говоримо про журналістську освіту, то це близько п’ятдесяти вищих навчальних закладів по всій Україні. Дуже багато вишів у регіонах готують спеціалістів. Чи є потреба у такій кількості?

– Це питання непросте. Оскільки порушений державний розподіл – власне, його немає, – хто поїде працювати журналістами в обласні і районні засоби масової інформації? Ви ж не захочете їхати? Ні. Через те, напевно, є якась доцільність у тому, щоб відкривати в регіональних університетах школи журналістики – для того, щоб для місцевих медіа готувати журналістів. Тобто потреба ніби є.

З іншого боку, ми розуміємо, що відкриття таких шкіл, відкриття будь-якої наукової школи – це дуже серйозна річ. Тут насамперед потрібні кадри. Тому з цього боку регіональні виші якраз отримують зауваження. Інша справа, що ці університети вже є, вони вже готують фахівців.
А от нових шкіл, я вважаю, відкривати не потрібно. Та знову ж таки, тут повинна бути політична воля принаймні на рівні МОН, воно повинно призупинити цей процес. Такої політичної волі ж немає. Немає розрахунків, скільки потрібно фахівців – і мова йде не лише про журналістів. Фінансисти, економісти, юристи у такому ж становищі.

Це питання, як ви бачите, неоднозначне. Штучно тут нічого не вдієш, але Україна все одно піде по шляху укрупнення університетів. Почнеться серйозна конкуренція за абітурієнта. Вже деякі приватні навчальні заклади зникають з освітнього простору і, відповідно, закриваються ті чи інші спеціальності. Напевно, це буде еволюційний шлях. Як європейська країна, ми, певно, підійдемо до того часу, що воно природно позникає, і залишаться великі університети, які поукрупнюються самі по собі, і тому кількість зменшиться.

– Ми з вами говоримо не тільки як з директором інституту, а ще й як з головою Науково-методичної комісії при МОН. Якою є її роль у проведенні реформ?

– Ми не знаємо долю комісій, яким нараховується вже півстоліття точно. І з журналістики, і фізики, і хімії, історії, філології. Вони займаються регулюванням змісту освіти в галузі. Це наша безпосередня функція. Тобто збираються представники комісії, а це декани, завідувачі кафедр. І ми вирішуємо, які дисципліни вводити, які не треба, обговорюєм, як краще організувати навчальний процес за кращими європейськими стандартами.

– Але при цьому планується створення національного агентства, функції якого певним чином будуть перетинатись з цими обов’язками.

– Так. Зараз Науково-методична комісія у підвішеному стані. Фактично стара структура системи освіти ще існує. Але щодо того, чи буде вона через місяць, два, три, чи будуть ці комісії, якщо запрацює національна агенція, – ніхто поки не знає.

– Але тим не менше, чи є у комісії своє бачення розвитку журналістської освіти в Україні?

– Так, ми маємо своє бачення. Науково-методична комісія зареєструвалась як громадська організація. Ми розуміємо, що у Європі, Америці, у світі така система існує. Ну наприклад, світова громадська організація World Journalism Education Council. Тобто усі ці професійні утворення – це громадські організації. Вони існують незалежно від університетів. Так само і ми пішли по цьому шляху.

– Це ж прояв дерегуляції, насправді.

– Дерегуляції, так. Ми подумали, що якщо ліквідують такі комісії, а у нас же є потреба збиратися, обговорювати і ділитися досвідом, то ми будемо існувати як громадська організація.

– Ми ще знаємо вас як піонера комп’ютеризації з часів факультету журналістики…

– Було, так (усміхається).

– Можна сказати, що викликом сучасності є конвергентність журналістики, тобто журналісти повинні бути універсальними.

– Так, з цією метою за новою програмою на другому курсі будуть вчити види журналістики, на третьому буде спеціалізація за видами, а на четвертому – кросмедійна журналістика.

– Є ще розмови про введення курсу продюсингу.

– Ну так, це ми замахнулися. На наступний рік будемо набирати перший курс. Тому зараз працюємо над навчальним планом.

Але ж це зовсім інша спеціальність, інші вимоги.

– Новий перелік спеціальностей нам дозволив, що є позитивно, оголошувати набір за окремими освітніми програмами. А освітні програми – це спеціалізації. Оскільки у нас тепер одна спеціальність – журналістика, то щоб зберегти рекламу і піар, ми придумали освітню програму “Реклама і зв’язки з громадськістю” в рамках спеціальності “Журналістика”. Це нонсенс. Але що нам робити? Оскільки прийнята така постанова Кабінету Міністрів, то на цьому етапі так і буде. Може, колись воно й перейменується. Ми неодноразово зверталися до Кабміну, щоб вони перейменували “Журналістику” на “Соціальні комунікації”, тоді все стане на свої місця. Будуть спеціалізації соціальних комунікацій, і журналістика в тому числі.

– Ви часто буваєте за кордоном на конференціях, форумах, маєте комунікацію із закордонними вишами. Якими сьогодні є тренди розвитку журналістської освіти за кордоном? Можливо, і про інтеграцію в систему європейської освіти йдеться.

– Ми інтегруємось, як можемо. У нас в Інстиутті журналістики діють дві програми подвійних дипломів. На рівні магістратури з Познанським університетом і на рівні бакалаврату з університетом Вища Школа Гуманітас в Сосновці. Там навчаються наші студенти. У нас є плани розширити цей досвід співпраці з Університетом Пассау в Німеччині. Ми проводили міжнародні проекти з ними, говорили про магістратуру, про подвійні дипломи. Тобто ми весь час над цією програмою працюємо. Якщо порівняти їхні і наші навчальні плани, то вони, в принципі, однакові. Тому говорити, що ми випадаємо зі змісту європейської освіти, я не можу ні в якому разі.

– Окрім програм подвійних дипломів, про які ще міжнародні проекти йде мова?

– З 2004 року ми були бенефіціарами допомогової програми Європейськогог Союзу. У рамках цього проекту нам вдалося обладнати новий ньюзрум, отримати камери. Ми дуже багато об’їздили європейських університетів, проходили стажування на Бі-бі-сі, знайомилися з розвитком медіа ринків Франції, різні тренінги проводилися. Ця програма була спрямована на вдосконалення навчальних планів в Україні.
Основна вимога була – 50% теорії і 50% практики. І щоб практика завжди була моделюванням робочих ситуацій. Ось ці дні, що у вас три пари підряд – це йде звідти, ми це бачили там. І тому, фактично, ми працюємо, як і вони. Нам єдине, чого не вистачає, - новітнього технічного оснащення. Бо коли приїжджаєш в європейський університет і заходиш у будь-яку аудиторію, ти можеш легко підключити свій ноутбук, не кажучи вже про швидкісний доступ до мережі.

У Швеції, скажімо, заняття з історії журналістики починається з новин і планування, студентської газети, яку вони видають. Потім вони плавно переходять до того, як воно було колись, і таким чином вивчають історію журналістики. Ми не можемо цього зробити на такому високому рівні, тому що у нас немає таких технічних можливостей.

– Зрозуміло, що у 2004 році це, мабуть, було на хвилі інтересу до України після Помаранчевої революції. У 2014 році, після другого Майдану, були якісь нові залучення?

– Звичайно, цей процес є постійним. У нас зараз діють нові три програми – з Віденським університетом і з двома німецькими вишами. Одна програма з громадянської журналістики, друга – з кросмедіа. У межах останньої ми отримали лабораторію, але повноцінно вона ще не працює. Ми ще навіть не вирішили, де її розташувати, оскільки кросмедіа почнеться на четвертому курсі.

Ми інтегруємось і намагаємось розвиватись, тобто перебуваємо в тренді журналістської освіти, яка є в Європі. Та нам заважає наша нереформована система освіти. Ми могли би добре вписатися в європейську систему, якби наші університети мали справжню автономію. Але, як я вже казав, це еволюційний шлях.
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
«Семь дней» з життя Сергія Кириченка»
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
(044) 481-45-61