реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Роман Люко Дашвар про Київ. "РАЙ. Центр"
Роман Люко Дашвар про Київ.

Роман Люко Дашвар про Київ. "РАЙ. Центр"

Світлана Привалова
Роман «РАЙ. Центр» української письменниці Люко Дашвар з’явився у 2009 році. Він належить до творів, що люблять Київ із особливою магією. «А під ногами земля з ясною пам’яттю» - так згадано на початку тексту про Поділ, де водночас "на підфарбований фасад глянеш – чисто стара повія на заробіток налаштувалася".


Контраст. Два світи.

Понад три сотні років два козаки дорошенківці Свиря та Микишка спали при корінні дерев біля Дніпра. Поки їх не розбудили. У той момент студентка Могилянки Люба кинулася з Пішохідного мосту у воду.

Микишка рвонув до води. Свиря витріщив очі, ухопив його за рукав.
— Куди?!
— Баба втопиться…
— Хай топиться! Мабуть, якесь негодяще… Навіть не перехрестилося перед смертю…
— Не можна, щоби в раю чисті душі губилися. Гріх.


З цього починається твір. Крім козаків, які заблукали з сімнадцятого століття в Києві 2008 року, в ньому є студенти. Герої живуть на Костянтинівській. На Подолі. У них під ногами бруківка Андріївського, Сковорода біля Могилянки, Контрактова площа. А ще на трьох – двадцять сім квадратних метрів. У цих метрах – вмістився всесвіт. Часто голодні, але щасливі, вони складають іспити, гомонять про підкорення світу, прогулюють пари та шукають хоч якогось підробітку. Це все відчуте дуже точно автором:

«Крім незручності спати разом і різних розмірів одягу і взуття, що вважається нездоланною перешкодою для спільного студентського проживання, бо нащо такий сусід по кімнаті, коли ти в його джинси не влізеш, їм обом було по двадцять…».


Любов, крім власне Люби, яка летіла з мосту на початку, у творі є любов у різних проявах. Кохання між молодими студентами – чуттєве, справжнє, ніжне.

Любов до соціального становища. Те, що раніше називалось підйом по партійній драбині. Стрімкий, впевнений, по трупам.
Мене особливо тішило подружжя, зведене долею холодного розрахунку - вона та він.

Вона. Пані Женя. До чоловіка:
- Вово, стули хлєбало! – закричала у відповідь пані Женя. І – все. Аут. Перекричати пані Женю під силу хіба що бізону під час шлюбних ігор.

Він. Володимир Гнатович. Про неї:
«Однолітки по кілька дружин поміняли, усі при молодих білявках, а він стільки років терпів Перепечаєву доньку, дурну корову з червоним дипломом лікаря, яка жодного дня не працювала, а тільки й уміла, що кричати з будь-якого приводу. Та якби не син, якого зачали, бо напилися на першотравневому банкеті і випадково залишилися удвох у Перепечаєвому кабінеті... Якби не Макс... Сердюк ніколи не оженився б з гладкою потворою, хоч і була та дочкою першого секретаря обкому партії».

Посеред раю на майдані

По тексту виразно вчувається думка, що столиця давно не та. Козак Свиря ще на початку сигнально скаже:

«А хрест не височить над усім мирським! З усіх боків халупами безбожними обкладений. І світяться ж, кляті, поночі, коли християнська душа малу свічку загасить і спить, аж доки сонце не зійде. Світяться, мов вихваляються! Не дають хресту до неба полинути... Ні. Не Київ».

Не Київ. Не той Київ.
Київ у Дашвар – два світи. Перший – це двадцятисемиметровий космос на Костянтинівській. Другий – світ "жирних", які купують "мазераті", вчать дітей за кордоном, мають декілька офісів, квартир. А сидять для ТБ у обдертих громадських приймальнях і слухають "голос народу", що приїздить зі своєї Сракожопівки з купою папірців шукати справедливості.

У кінці роману лікар із райцентру скаже:
«Нема чого більше до Києва пхатися. Нема столиці. Тільки й того, що електрику задурно всю ніч палять. І гівна там... як на нашій свинофермі у кращі часи».

Так то воно так. Але попри все роман Люко Дашвар – це ода Києву. Місту. Студентам. Свободі.
Він змушує задуматися як мінімум над тим, чи знаєш ти історію країни, в якій живеш, чи знаєш ти історію міста, вулицями якого ходиш. А це вже не мало.

P. S. "РАЙ. Центр" став третім романом письменниці Ірини Чернової (Люко Дашвар). Був відзначений конкурсом "Коронація слова - 2009" у номінації "Вибір видавців". Як і всі назви текстів авторки концептуально виважений. Бо РАЙ. центр - це і районний центр, і рай, де чисті душею люди бачать душі наших предків, і навіть центр раю - отой самий космос на Костянтинівській.

У романі гарно спрацьовані герої - їх немає зайвих чи випадковах. Якщо вони виринають, то обов'язково мають свою місію, і свій логічний наголос.

Гарний лексичний матеріал та контрасти, антитези, антиподи, антоніми і крайні протилежності роблять роман динамічним та змушують посміхатися.

Роман Люко Дашвар про Київ. "РАЙ. Центр"
Схожі новини
Коментарі
Додати коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Останні добавлені
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
У Києві нагородили лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола
"САПФО" №6, 2016 (8 сторінок А3)
Українці переживають, але ще не все втрачено
Керуй, якщо зможеш
"САПФО" №5, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №6, 2016 (8 сторінок А3)
«Давай виключим світло і будем мовчати»
Дідусь Ленін пішов на пенсію
«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва
«Иерусалим» теперь в Киеве
Не одні у каное.
«Звездный город» 2.0
Творчість серед кам’яних джунглів
Шалені й молоді
"Art і Шо тут проісходіт" №5, 2016 (12 сторінок А3)
The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
"Art і Шо тут проісходіт" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"САПФО" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №3, 2016 (8 сторінок А3)
Best тому що KNU fest
"САПФО" №2, 2016 (16 сторінок А3)
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
«Дорога до Інституту. Думки про все і ні про що»
"САПФО" №3, 2016 (12 сторінок А3)
«Проти мене розгорнули технології «чорного піару»
"Art і Шо тут проісходіт" №2, 2016 (12 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №1, 2016 (8 сторінок А3)
Кіно та вибори. Повернення.
"САПФО" №1, 2016 (16 сторінок А3)
Дорога додому
Мелодія театру: гармонія в душі
ЧЕРНІГІВ ІСТОРИЧНИЙ: ВСЕ, ЯК УПЕРШЕ
НАРОДЕ, МИ ПРАЦЮЄМО!
Подорож з ІЖ додому
Студенти Інституту журналістики попрацювали у Верховній Раді України
Наталя Іщенко поділилася власним досвідом зі студентами Інституту журналістики
«Та у них, виявляється, класні тексти!»
WINE NOT?
На швидкості вітру та дощу
ПРАЗДНИК И ЛИМОНЫ
Заклинателька злив
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
Водій «сьомої категорії»
Жизнь на высоте
Дорожня романтика
Уночі все більш щире, справжнє...
«Тепер я байкер тільки в душі»
Робота водія важка не так фізично, як психологічно
Обратная сторона «баранки»
(044) 481-45-61