реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Ні село, ні люди. Роман Люко Дашвар про душу
Ні село, ні люди. Роман Люко Дашвар про душу

Ні село, ні люди. Роман Люко Дашвар про душу

Світлана Привалова
Видання роману «Село не люди» Люко Дашвар (української письменниці Ірини Чернової) 2014 року на обкладинці містить оголену дівчину. А сам текст починається сценою розтління малолітньої Катерини. Їй – тринадцять. Дядьку Роману – тридцять шість.

Сюжет замкнений в українському селі – Шанівці. Тут вправно п’ють самогон, відчайдушно працюють, майже не ходять до школи та живуть за своїми особливими законами. У тексті є всі необхідні речі, що змушують читати роман одним махом: секс, смерть, сльози. Я ці «ес» розкладаю в текстах, а тут, роззявивши рота, ковтаю сторінки. І сміюсь. І плачу.

Півдоби я жила в Шанівці, ходила з героями єдиною вулицею Леніна, стояла з односельцями біля білого постаменту, де колись стояв пам’ятник колгоспниці. Обійми пострадянського села насправді душать.


— Якщо ти, Катерино, будеш так часто уроки прогулювати, то доведеться школу до приміщення ФАПу переводити, — відповідала на уроці історії вчителька Марія Іванівна, яку поза очі всі звали просто Марусею.
— Хіба я одна, — протестувала Катерина на Марусині закиди.
— То ж бо й воно, — відповідала Марія Іванівна на уроці математики. — У класі всього вісім голів, та й ті — відсутні.
— Ми з мамкою картоплю копали, — виправдовувалася Катерина.
— А після школи картопля не копається?.. — запитувала Марія Іванівна на уроці фізики. — Не можу ж я проводити уроки, коли у класі двоє чи троє учнів.
— Хіба я винна, що інші не ходять? — дивувалася Катерина.
— Учися за себе відповідати, — одказувала Марія Іванівна на уроці англійської. — Невже хочеш у Шанівці залишитися й коровам хвости крутити?



Вчителька, що забезпечує собою увесь штат школи. Розмови дівчат про перший ліфчик, спекулянти, які торгують горілкою, постійні побрехеньки серед селян.

Якщо ви знаєте, що таке місити грязюку в не асфальтованому селі – ви відчуєте ефект присутності. Якщо ні – текст може здатись вам надуманим.

У романі також є шматочок Києва. У тексті поєднуються граничні контрасти, що не лишають тебе байдужим.

«У професорській оселі перестало тхнути собачим лайном – і знову запахло розмовами про національну свідомість».

Або думки одного з героїв:

«- Я можу кинутися з вікна вниз, - знайшов вихід.
Зрадів. Нащо вішатися? Це так неестетично! Краще – як сокіл! Із неба об землю».


Цінність тексту ймовірно в тому, на яку глибину він змусить нас зануритись. Читається «Село не люди» легко. Мова йде про звичайне собі село. Але десь згадується Гумберт із своїми стражданнями, коли мова йде про Катю та дядька Романа. Десь відчувається страх перед смертю, коли вона вже забрала молодого хлопця Сашка. В романі шукали Сашка, потім дядько Роман ніс померлого сина на руках через усе село. А мене тримала асоціація з повістю Ольги Кобилянської, і в думках десь кричала мати про втрату Михайла. Застреленого за землю своїм братом Савою.

А головна героїня «Село не люди» - мала Катя, оте тринадцятилітнє дівча, яка починала з орального сексу на початку роману взагалі за відчуттями віддзеркалена у одній героїні Ліни Костенко: «вона була красуня з Катеринівки», що «мала мрію гарну і чудну» «от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював».

Ви будете глузувати, що таке не може поєднуватись?

Я теж так думала.
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
(044) 481-45-61