реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Біженці в Європейському Союзі та Україні
Біженці в Європейському Союзі та Україні

Біженці в Європейському Союзі та Україні

Інна Косинська, 4 курс.
28 жовтня в Інституті журналістики відбувся круглий стіл на тему: “Біженці в Європейському Союзі та в Україні: робота над системними помилками українських журналістів”.

Сьогодні, за даними ООН, 60 мільйонів людей є біженцям по всьому світу. Щодня до Європи прибуває близько 8000 сирійських та іракських біженців. З початку 2015 їхня кількість на території Європи становить півмільйона людей. Наталія Костів, представниця благодійної організації “Рокада” зазначила, що основні країни з яких люди тікають у пошуках притулку: Афганістан, Сирія, Сомалі, Російська Федерація.

Країни Європи на сьогодні демонструють кращу готовність до допомоги біженцям.

Ольга Макар, учасниця спільноти Святого Егідія

“Дуже часто ЗМІ описують біженців, як однорідну групу, яка намагається щось захопити, ніби це якась одна армія, часто говорять про вторгнення.
Але важливо те, що зараз ми бачимо як змінюється Європа. Для нас важливо розуміти що таке Європа. Люди часто говорять про європейські цінності, але які цінності маються на увазі коли ми дивимося на те, як східні європейські країни реагують на біженців?

Багато хто бачив фото трирічного Айлана Курді – це фото, яке стало символом певної інертності країн Європи, ознакою смирення перед війною (а доки є війна доти є біженці в усьому світі). І проблема біженців - це глобальний виклик і в першу чергу це виклик для цінностей. Європу часто називають старим континентом, хтось каже що її час вже минув, але біженці ніби розбудили Європу. Вона ніби прокинулась, відкинула страх і побачила, що у неї є серце”.

Наталія Гуржій, Директор благодійного фонду “Рокада”, представник регіонального представництва УВКБ ООН у справах біженців звернула увагу на те, чим важлива система притулків для біженців, яка функціонує в низці європейських країн, а в Україні залишає бажати кращого: “Ми постійно апелюємо до європейських цінностей, до яких нам ще далеко. Навіть в менш розвинених країнах, які пізніше приєдналися до Євросоюзу, система притулку передбачає, що людині, яка потрапила в іншу країну, одразу надається місце в пункті тимчасового перебування і поки особа перебуває там, вона вивчає мову, хоча б на почтаковому рівні, знайомиться з історією, традиціями та правилами тієї країни, в якій вона перебуває.

Адже коли біженець хоч врятувати своє життя та життя своїх рідних, він не планує в яку саме країну він хоче поїхати. Він потрапляє туди, куди потрапляє.
Наприклад, у Польщі йому надається статус і він користується правами, які відповідають правам громадян цієї країни. Але в нашій державі, він може потрапити в пункт тимчасового перебування біженців, якщо йому дуже пощастить, тому що таких пунктів в Україні тільки два. Щороку українській владі надходить близько 3 тисячі звернень біженців про захист, але відсоток визнання не більше ніж 10%. Це не означає, що ті, хто не отримав статусу не є біженцем. Сьогодні є проблема непрофесіоналізму чиновників, які визначають статус біженців. Ті, хто отримав цей статус, ті живе в Україні, хто не отримав і не може повернутися в свою країну може перебувати тут ще довго, без документів і взагалі не користуючись ніяким захистом держави. Та й законодавство дає їм не багато прав: тільки право на тимчасове працевлаштування, на освіту і на те, що вони можуть проживати у готелях або у своїх друзів. На цьому все. Але що вони отримують? Базовий рівень піраміди потреб – сон та їжа, другий - безпека та здоровя. Але про яку безпеку йде мова, якщо їм ніде жити, працювати, заробляти гроші?

Вони герої, бо змогли перетнути море, сушу, відстані. Але коли вони приходять сюди, то розуміють, що ніби і врятувалися, але як же їм тут вижити, якщо система цього ніяк не підтримує?”

В Україні система допомоги біженцям складна, оскільки вона практично незкоординована.

Діна Гуд, фахівець з правових питань Данської Ради у справах Біженців

“Більше року в Україні не існує єдиного координуючого органу, який би цілісно вирішував всі проблеми вимушено переселених осіб. Логічно було б віддати цю функцію Міністерству соціальної політики, але наразі всі функції розпорошені, дії некоординовані. Відомства кажуть: “Ні, це не наші питання, ми відповідаємо тільки за це і все”. Але якщо в країні існують системні порушення, наприклад, в системі соціального захисту, ці порушення будуть відбиватися калькою на всіх категоріях людей.

На весь цей безлад зявилися міжнародні організації, які намагалися запропонувати свою допомогу. Наприклад, OCHA, вона ніколи не з’являється в країїні, де все спокійно. Ця організація пропонує допомогу державі в плані координації дій, допомоги та розподілу грошей.

Вона розподіляє обов’язки. Наприклад, забезпечення мільйонів постраждалих їжею вона покладає на одну організацію, забезпечення їх житлом – на іншу. Це називається “кластер протекшн”. Ця система працює в Україні більше року. А ви знаєте про її існування? Більшість ні. У цьому теж проблема. Кожен існує сам по собі. На жаль, такі організації не зв’язані з державними органами. А тому й досі, на рівні Кабміну, навіть вимушенно переміщенні особи, не зважаючи на те, що вони громадяни України, не мають достатнього захисту в нашій державі, як і біженці”.

Сем Барекзай не з чуток знає як це бути біженцем. У 2005 році, тікаючи від війни в Афганістані, він опинився в Україні. Працював вантажником на Сьомому кілометрі, продавав іграшки на Троєщинському ринку, але потім зрозумів, що перукарська справа - його хобі. Влаштовуючись на роботу він збрехав щодо свого досвіду: “Коли мене запитали чи є у мене досвід роботи, я сказав, що мені 25 років і я маю 5 років досвіду. Мені досі соромно за те, що я збрехав, зізнаюся”.

Через три місяці його запросили на співбесіду в барбершоп: “На 9:30 я приїхав на співбесіду, секретарка подумала, що я наречений, тому що якраз на цю годину був записаний молодий, який запізнювався. Коли він нарешті прийшов, то не прийшов інший - перукар, який повинен був його стригти. Мене запитали чи я впораюсь. За моїм планом, у мене ж 5 років досвіду роботи, як я можу відмовити?” Цей щасливий випадок, забезпечив хлопця роботою. І зараз Сем каже, що у нього все добре. Та головне, що ми повинні пам’ятати, вважає хлопець: “Ми всі люди. Біженці – такі ж люди, як і всі”.

І приклад Сема, як відзначила Ольга Макар, показав, що: “Біженці – це не проблема, це шанс”.

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Додати коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Останні добавлені
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
У Києві нагородили лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола
"САПФО" №6, 2016 (8 сторінок А3)
Українці переживають, але ще не все втрачено
Керуй, якщо зможеш
"САПФО" №5, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №6, 2016 (8 сторінок А3)
«Давай виключим світло і будем мовчати»
Дідусь Ленін пішов на пенсію
«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва
«Иерусалим» теперь в Киеве
Не одні у каное.
«Звездный город» 2.0
Творчість серед кам’яних джунглів
Шалені й молоді
"Art і Шо тут проісходіт" №5, 2016 (12 сторінок А3)
The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
"Art і Шо тут проісходіт" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"САПФО" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №3, 2016 (8 сторінок А3)
Best тому що KNU fest
"САПФО" №2, 2016 (16 сторінок А3)
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
«Дорога до Інституту. Думки про все і ні про що»
"САПФО" №3, 2016 (12 сторінок А3)
«Проти мене розгорнули технології «чорного піару»
"Art і Шо тут проісходіт" №2, 2016 (12 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №1, 2016 (8 сторінок А3)
Кіно та вибори. Повернення.
"САПФО" №1, 2016 (16 сторінок А3)
Дорога додому
Мелодія театру: гармонія в душі
ЧЕРНІГІВ ІСТОРИЧНИЙ: ВСЕ, ЯК УПЕРШЕ
НАРОДЕ, МИ ПРАЦЮЄМО!
Подорож з ІЖ додому
Студенти Інституту журналістики попрацювали у Верховній Раді України
Наталя Іщенко поділилася власним досвідом зі студентами Інституту журналістики
«Та у них, виявляється, класні тексти!»
WINE NOT?
На швидкості вітру та дощу
ПРАЗДНИК И ЛИМОНЫ
Заклинателька злив
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
Водій «сьомої категорії»
Жизнь на высоте
Дорожня романтика
Уночі все більш щире, справжнє...
«Тепер я байкер тільки в душі»
Робота водія важка не так фізично, як психологічно
Обратная сторона «баранки»
(044) 481-45-61