реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Біженці в Європейському Союзі та Україні
Біженці в Європейському Союзі та Україні

Біженці в Європейському Союзі та Україні

Інна Косинська, 4 курс.
28 жовтня в Інституті журналістики відбувся круглий стіл на тему: “Біженці в Європейському Союзі та в Україні: робота над системними помилками українських журналістів”.

Сьогодні, за даними ООН, 60 мільйонів людей є біженцям по всьому світу. Щодня до Європи прибуває близько 8000 сирійських та іракських біженців. З початку 2015 їхня кількість на території Європи становить півмільйона людей. Наталія Костів, представниця благодійної організації “Рокада” зазначила, що основні країни з яких люди тікають у пошуках притулку: Афганістан, Сирія, Сомалі, Російська Федерація.

Країни Європи на сьогодні демонструють кращу готовність до допомоги біженцям.

Ольга Макар, учасниця спільноти Святого Егідія

“Дуже часто ЗМІ описують біженців, як однорідну групу, яка намагається щось захопити, ніби це якась одна армія, часто говорять про вторгнення.
Але важливо те, що зараз ми бачимо як змінюється Європа. Для нас важливо розуміти що таке Європа. Люди часто говорять про європейські цінності, але які цінності маються на увазі коли ми дивимося на те, як східні європейські країни реагують на біженців?

Багато хто бачив фото трирічного Айлана Курді – це фото, яке стало символом певної інертності країн Європи, ознакою смирення перед війною (а доки є війна доти є біженці в усьому світі). І проблема біженців - це глобальний виклик і в першу чергу це виклик для цінностей. Європу часто називають старим континентом, хтось каже що її час вже минув, але біженці ніби розбудили Європу. Вона ніби прокинулась, відкинула страх і побачила, що у неї є серце”.

Наталія Гуржій, Директор благодійного фонду “Рокада”, представник регіонального представництва УВКБ ООН у справах біженців звернула увагу на те, чим важлива система притулків для біженців, яка функціонує в низці європейських країн, а в Україні залишає бажати кращого: “Ми постійно апелюємо до європейських цінностей, до яких нам ще далеко. Навіть в менш розвинених країнах, які пізніше приєдналися до Євросоюзу, система притулку передбачає, що людині, яка потрапила в іншу країну, одразу надається місце в пункті тимчасового перебування і поки особа перебуває там, вона вивчає мову, хоча б на почтаковому рівні, знайомиться з історією, традиціями та правилами тієї країни, в якій вона перебуває.

Адже коли біженець хоч врятувати своє життя та життя своїх рідних, він не планує в яку саме країну він хоче поїхати. Він потрапляє туди, куди потрапляє.
Наприклад, у Польщі йому надається статус і він користується правами, які відповідають правам громадян цієї країни. Але в нашій державі, він може потрапити в пункт тимчасового перебування біженців, якщо йому дуже пощастить, тому що таких пунктів в Україні тільки два. Щороку українській владі надходить близько 3 тисячі звернень біженців про захист, але відсоток визнання не більше ніж 10%. Це не означає, що ті, хто не отримав статусу не є біженцем. Сьогодні є проблема непрофесіоналізму чиновників, які визначають статус біженців. Ті, хто отримав цей статус, ті живе в Україні, хто не отримав і не може повернутися в свою країну може перебувати тут ще довго, без документів і взагалі не користуючись ніяким захистом держави. Та й законодавство дає їм не багато прав: тільки право на тимчасове працевлаштування, на освіту і на те, що вони можуть проживати у готелях або у своїх друзів. На цьому все. Але що вони отримують? Базовий рівень піраміди потреб – сон та їжа, другий - безпека та здоровя. Але про яку безпеку йде мова, якщо їм ніде жити, працювати, заробляти гроші?

Вони герої, бо змогли перетнути море, сушу, відстані. Але коли вони приходять сюди, то розуміють, що ніби і врятувалися, але як же їм тут вижити, якщо система цього ніяк не підтримує?”

В Україні система допомоги біженцям складна, оскільки вона практично незкоординована.

Діна Гуд, фахівець з правових питань Данської Ради у справах Біженців

“Більше року в Україні не існує єдиного координуючого органу, який би цілісно вирішував всі проблеми вимушено переселених осіб. Логічно було б віддати цю функцію Міністерству соціальної політики, але наразі всі функції розпорошені, дії некоординовані. Відомства кажуть: “Ні, це не наші питання, ми відповідаємо тільки за це і все”. Але якщо в країні існують системні порушення, наприклад, в системі соціального захисту, ці порушення будуть відбиватися калькою на всіх категоріях людей.

На весь цей безлад зявилися міжнародні організації, які намагалися запропонувати свою допомогу. Наприклад, OCHA, вона ніколи не з’являється в країїні, де все спокійно. Ця організація пропонує допомогу державі в плані координації дій, допомоги та розподілу грошей.

Вона розподіляє обов’язки. Наприклад, забезпечення мільйонів постраждалих їжею вона покладає на одну організацію, забезпечення їх житлом – на іншу. Це називається “кластер протекшн”. Ця система працює в Україні більше року. А ви знаєте про її існування? Більшість ні. У цьому теж проблема. Кожен існує сам по собі. На жаль, такі організації не зв’язані з державними органами. А тому й досі, на рівні Кабміну, навіть вимушенно переміщенні особи, не зважаючи на те, що вони громадяни України, не мають достатнього захисту в нашій державі, як і біженці”.

Сем Барекзай не з чуток знає як це бути біженцем. У 2005 році, тікаючи від війни в Афганістані, він опинився в Україні. Працював вантажником на Сьомому кілометрі, продавав іграшки на Троєщинському ринку, але потім зрозумів, що перукарська справа - його хобі. Влаштовуючись на роботу він збрехав щодо свого досвіду: “Коли мене запитали чи є у мене досвід роботи, я сказав, що мені 25 років і я маю 5 років досвіду. Мені досі соромно за те, що я збрехав, зізнаюся”.

Через три місяці його запросили на співбесіду в барбершоп: “На 9:30 я приїхав на співбесіду, секретарка подумала, що я наречений, тому що якраз на цю годину був записаний молодий, який запізнювався. Коли він нарешті прийшов, то не прийшов інший - перукар, який повинен був його стригти. Мене запитали чи я впораюсь. За моїм планом, у мене ж 5 років досвіду роботи, як я можу відмовити?” Цей щасливий випадок, забезпечив хлопця роботою. І зараз Сем каже, що у нього все добре. Та головне, що ми повинні пам’ятати, вважає хлопець: “Ми всі люди. Біженці – такі ж люди, як і всі”.

І приклад Сема, як відзначила Ольга Макар, показав, що: “Біженці – це не проблема, це шанс”.

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61