реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Менше пилу, більше тексту
Менше пилу, більше тексту

Менше пилу, більше тексту

Дарія Симоненко, 4 курс.
Один день із життя редактора моди

Марина Маркес у свої неповні 29 років очолює відділ моди головного глянцевого видання країни. Журналіст, редактор, фешн-інсайдер, колега, співрозмовник, — лише декілька ролей, які майстерно виконує Марина. Напередодні своєї другої річниці роботи в журналі редакторка дозволила одному з блогерів провести робочий день пліч-о-пліч із собою.

Марина сидить біля величезного вікна, яке потопає в бузку. За кілька хвилин на молоду і трохи втомлену на вигляд жінку чекає сходження лавини з купи запитань, прохань, уточнень, виправдань. Але поки ще є 10 священних хвилин, які вона присвятить думкам. Намагаючись думати про своє, Марина все ж повертається до «тепер і зараз».

Чим пахне 17-те травня? Що зацікавить манірну бізнес-леді і трохи легковажну, сповнену спраги до життя студентку? Які думки варті того, аби їх надрукувати на папері? До здачі номеру в друк лишаються лічені дні, а редакторській колонці не вистачає влучного прикінцевого абзацу, треба ще кілька натхненних рядків. Яких?

Тим часом за скляною стінкою кабінету вирує життя. Кожен із семи працівників відділу вливається в робочу атмосферу ранку як може: хто переглядає нові промо-кампанії брендів, хто ліниво гортає новинну стрічку, а когось вистачає лише на спілкування з кавовою машиною.

Марина виринає зі своїх думок. Один клік — і на екрані комп'ютера з'являється папка зі збереженими текстами фрілансерів. Марина Маркес за майже два роки роботи редактором відділу моди призвичаїлася до надшвидкого відбору текстів. Але цього ранку її увагу на кілька хвилин утримала стаття панянки, яка прохала про співпрацю вже півроку. «Стільки зайвого у тексті, ще й це авторське самовдоволення. Хм, але стиль є: ввечері слід поредагувати».

Марина занотовує це завдання до свого денного розкладу. У її робочому календарі стає на один захід більше. Зустріч із помічником, триватиме 20 хвилин. 10 хвилин на телефонну розмову з юною співачкою, яка викликала хвилю обговорень у блогосфері своїм останнім кліпом і просто зобов'язана стати героїнею однієї з підрубрик. 15 хвилин на формування порядку денного для вечірньої «літучки» з працівниками відділу. Ще 20 хвилин, щоб перечитати близько двох десятків резюме на посаду молодшого журналіста і остаточно затвердити трійцю, гідну співбесіди. Після цього можна виокремити час на редагування відібраного тексту позаштатниці.

Напружений турботою «Як встигнути все?» погляд Марини затримується на дерев'яній дошці в кінці кабінету. Щоденне заповнення мудборду — одне з її улюблених занять. Всі хто працює разом із Маркес, знають її пильність до того, що потрапляє на цю чарівну дошку. В офісі є звичай: коли комусь спадає на думку класна ідея, він не стукаючи заходить до кабінету редактора і вішає свою роздруківку на дошку. Цього ранку зайти до кабінету редактора наважилася інтерн Софія, вона принесла старі листівки з портретами італійської прими, знайдені на дачі.

Марина привітно усміхнулася Соні, мимоволі згадавши нещодавній курйоз зі своїм інтерном. Минулого тижня стриманій і дещо сором'язливій дівчині Марина порадила попрацювати над текстом за принципом Хемінгуея: «Пиши п'яним, редагуй тверезим». Інтерн підійшла до поради з властивою їй відповідальністю і того ж вечора продегустувала в барі навпроти редакційного офісу новий коктейль. П'ять разів. Наступний ранок був пізнім, а Соня — розчавленою. Хемінгуеївський заповіт не спрацював, і того дня про Софіїн експеримент жартував увесь відділ. Проте ввечері кпини припинилися, бо Марина дала зрозуміти колегам: час для жартів вичерпано. Справа в тому, що за 2 місяці Софія встигла завоювати довіру редакторки: настільки, що Марина особисто розповіла інтерну справжню історію свого псевдоніму.

Ні, Гарсія Маркес не належить навіть до ТОП-5 улюблених письменників Марини. Це прізвище вона запозичила в однієї колоритної жінки, з якою познайомилася на вакаціях у Мілані. Туди Марину закинула доля після 2 курсу університету, коли їй вдалося втрапити до групи студентів, котрих на місяць поселили в мовний табір в Іспанії.

Анна Маркес жила за два будинки від міні-гуртожитку, де поселили Марину. Одного вечора Анна без запрошення прийшла знайомитися до студентської оселі. Вона часто кліпала очима і одразу запам'ятала імена всіх присутніх. Як з'ясувалося, Анна писала матеріали для кримінальної хроніки місцевої газети. Криміналістика абсолютно не цікавила 19-річну Марину, а ось жага до нового, енергія, і якийсь дивний, ледь відчутний шарм іспанської журналістки захоплював її. І коли за півроку Марина наважилася відправити свій перший репортаж до міського тижневика, псевдонім народився сам собою. Марина Маркес, і тільки так.

***

Ранкову тишу кабінету порушує дзвінок. Марина бере трубку і в той же момент починає швидко збирати речі до сумки. Блокнот, пляшечка з парфумами, хустинка, айфон, гаманець. На хвильку жінка затримується біля скляних дверей, критично роздивляється свій легкий мейкап, пересуває трохи вліво кольє. Ця нашийна прикраса стала справжньою фішкою образу редакторки, а почалося все кілька років тому, коли її мама принесла з барахолки дивне кольє з черепашкою.

Біля виходу з кабінету до Марини підбігає фотограф і просить переглянути кілька варіантів обробки світлини. Непризвичаєне око, напевно, не помітило б різниці на знімках, але Марина вже за кілька секунд споглядання обирає одну з чотирьох фотографій і просить трохи попрацювати з контрастом. Це останнє, що редакторка встигає сказати своєму колезі, адже на відстані кількох кварталів її вже чекає Юрій Смолін, молодий дизайнер, чиї сукні-сорочки з нової капсульної колекції замайоріли в стріт стайл хроніках.

Марина з легкістю відшукує серед скляних офісних велетнів майстерню молодого дизайнера, невелике напівпідвальне приміщення у довоєнному будинку. Манірний Юрій зустрічає редакторку одного з кращих видань країни схвильовано, це їхня перша зустріч сам на сам. Але вже після кількох хвилин бесіди дизайнер із захватом розповідає маленькій кістлявій Марині із величезним кольє на шиї про плани, яких до літа не збирався розкривати нікому. Від Маркес нечасто щось приховували на інтерв'ю: її щира зацікавленість справами співбесідника завжди підкуповувала.

Бути доброзичливою і спостережливою Марину навчила звичка говорити з незнайомцями. Ось і тепер, крокуючи вулицею від Юрія, з повним ексклюзивної інформації блокнотом, редакторка залюбки розмовляє з продавцем кави. Той жаліється на невибагливих клієнтів, яким би тільки «експресо з молоком» і «вершків побільше».

Повернувшись до редакції, Марина продовжує гостру імейл-баталію з відділом маркетингу та реклами, вкотре відвойовуючи кілька рядків тексту на центральному розвороті. Під час цього до неї на зустріч приходить менеджерка спец-проектів і захоплено викладає концепцію інтерактивного сайту, який повинен стати чудовим початком кампанії в рамках співпраці з партнерським брендом. Маркес переглядає презентацію і оголошує вердикт: «На сто відсотків впевнена, що ви можете краще! Загалом добре, але швидше продумайте функціонал, і тоді вже зможемо предметно обговорювати». Марині хотілося обмежити свою роль у діджитал-проектах і більше працювати над текстами до друкованої версії журналу, але через це її вимогливість до колег із відділу діджитал нікуди не поділася.

Критикує редакторка нещадно, подрібнюючи на шматочки паростки нарцисизму у всіх, хто працює в модному департаменті. Але робить це вона настільки аргументовано, що для образ у підлеглих не залишається жодної підстави. В офісі від Марини регулярно чують лиш одне «перчене» слівце. Колеги знають, якщо «****ть» — то це або справжній тріумф, або цілковитий провал, або перемога, або зрада.

Красномовність Марини часто обговорюють в курилці. Чи не кожен її виступ перед командою вартий стати спічем на TEDx. У редакції навіть висить величезний плакат із улюбленою фразою Маркес: «А давайте пилу менше, а тексту більше». Його до Марининого Дня народження роздрукував ще той дотепник графічний дизайнер Олег.

Ось і сьогодні, редакторка відділу моди не жаліє часу на підготовку до вечірніх зборів із підлеглими. Спочатку занотовує загальну структуру зустрічі, потім виокремлює особливі моменти, про які не можна забути. По-перше, відзначити матеріал про вуличну культуру, зокрема чудове оформлення статті ілюстратором. По-друге, визначити, хто поїде у відрядження до ювелірного дому в Францію. Раптом Марина бере до рук книгу — роман-біографію Баха, і виписує звідти цитату, помічену вчора. Так, тепер точно все готове.

Підготовку до зустрічі перериває раптовий візит стилістки. За два дні зйомка обкладинки, до якої редакція готувалася майже півроку. І ось черговий факап: агент моделі говорить, що вони можуть прилетіти лише наступним рейсом після запланованого. А це зсуває весь таймінг зйомки на цілих три години. Марина й гадки не має, як це можна виправити. Але післязавтра, на 6 годину ранку модель має бути в студії.

Саме про те, чому вкрай важливо дотримуватися плану, Марина пише останні рядки своєї колонки. Хай все навкруги летить до чорта, хай весь світ працює на вашу ідею, але мета має бути досягнута.

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61