реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Лів Хамбретт: «Мій блог – це дім… історій». Інтерв'ю.
Лів Хамбретт: «Мій блог – це дім… історій». Інтерв'ю.

Лів Хамбретт: «Мій блог – це дім… історій». Інтерв'ю.

Валерія Ковтун, 1 група, 2 курс.
Бесіда з Лів Хамбретт – австралійською письменницею і блогером у Німеччині

«Мене звати Лів, я австралійська письменниця, яка зараз живе на півночі Німеччини, у місті Кіль. Кілька років тому під ейфорією тривалих подорожей і шаленого кохання я почала скитатися Німеччиною, а тоді довгий час проживала на острові Санторіні. Мій блог – це дім тих історій», - три речення, які змусять вас відкрити її перший пост і зачитатися ледь не до останнього.

Коли у мене з’явилася можливість відвідати воркшоп з письменницею і блогером Лів Хамбретт, я готувалася до формальної зустрічі й була готова ставити запитання а-ля «як зробити блог цікавим?» і «як правильно подавати матеріали, щоб мати більше читачів?». Але інтерв’ю, як це часто буває, пішло в зовсім іншому руслі, бо сама Лів – це яскравий персонаж з безліччю неймовірних історій, яка до того ж володіє талантом їх по-особливому подавати. Через такі розповіді було легше намалювати достовірний портрет та скласти точне враження про стиль життя австралійської німкені.

Впевнену ходу стрункої блондинки помічаю ще з вікна аудиторії. Вона одягнена по-тутешньому: тьмяна куртка, довгий шарф кольору хакі , волосся, скручене в пучок, сумка через плече. Лів заходить в аудиторію після шостої вечора. Побачивши стомлені обличчя й обважнілі повіки, вона знаходить потрібні слова: «Друзі, як тільки вам стане нудно, повідомте. На довго не затримаємося, поговоримо про найцікавіше». Минала друга година активних обговорень, ніхто не жалівся на контент воркшопу, з такою людиною хотілося спілкуватися безкінечно.

- А ви так добре володієте німецькою.
- О, ще б пак. У мене просто не було іншого вибору. Кохання змусило вивчити цю ненависну мову, - Лів зіщурюється в нехитрій усмішці, а тоді, помітивши лукавий погляд німецького професора, швиденько додає: Себто не нависну, досить навіть непогана мова. Я пожартувала. Вдома з чоловіком я частіше спілкуюся німецькою, моя донька – майже корінна німкеня, тож і німецька мова для мене не проблема.

- Але свої матеріали в блозі Ви пишете переважно англійською?
- Рідко пишу німецькою. По-перше, англійська – це все-таки моя рідна мова, і звичайно, написати красиво і доступно можу тільки англійською. Щоб зробити це німецькою мені знадобиться більше часу й зусиль. По-друге, мої читачі – це переважно жителі Сполучених Штатів, Англії та Австралії. Вони мене розуміють тільки англійською.

- У Вашому блозі ви пишете в основному про досвід життя в Німеччині. В одному пості, наприклад, Ви говорите про те, що німці мають дуже погане почуття гумору. Як на це реагують самі німці?
- Ну-у-у, чесно чи красиво? – Лів злегка насуплюється, а через секунду вже всміхається на всі 32.

- Давайте чесно, - вибираю першу опцію, хоча знаю, що без другої письменниця обійтися не зможе.
- Було два повідомлення від німців про те, що мої спостереження неправдиві, мовляв, не можна судити цілу націю за кількома своїми знайомими. Але ж я й не говорю, що погане почуття гумору мають абсолютно всі німці. Більшість з тих, з ким мені довелося спілкуватися чи працювати, спонукали мене до такого висновку. Зрештою, мої англомовні фолловери підтверджують такі висновки. Власне, і самі німці погоджуються з більшістю тез.

- Ви написали книгу «Що я знаю про Німеччину: 101 спостереження». Скільки часу знадобилося, щоб назбирати більше сотні вражень про чужу країну?
- Я здобула вищу освіту в Сіднеї, і одного дня спакувала валізу і вирушила до країни «вурсту» [так називають Німеччину через особливу любов німців до різних видів ковбас – авт.].З 2010 року я, немов у лихорадці, колесила Німеччиною й ледь не кожного дня робила помітки про країну та її людей. Спочатку писала матеріали в блозі, а одного дня мені запропонували зібрати всі свої напрацювання у книгу, і я подумала : « А чому б і ні?».

Декілька хвилин Лів мовчки походжає по кімнаті. Що це – спроба привернути увагу чи розмірковування над тим, що варто казати, а про що мовчати? Присутні губляться у здогадках щодо її майбутніх дій. Тут Лів різко повертає голову в мій бік і, гордо піднявши підборіддя, запитує:
- А можна я похвалюся?
Мить сиджу розгублена, тоді схвально киваю головою.
- Моїм матеріалом про німців уже поділилися 130 000 юзерів. Можливо, ви скажете, що ця цифра не вражає. Але для мене це справді перемога, - я розцінила такий неочікуваний викид не як спробу хизування, а радше бажання поділитися досягненням. Можливо, це навіть особливий спосіб поведінки Лів, який допомагає їй постійно тримати увагу.

- Чим займаєтеся, окрім творчості?
- Я працюю лектором в університеті, викладаю англійську мову та літературу, час від часу підробляю редактором в австралійських виданнях, пишу матеріали в електронне видання “Überlin“, подекуди друкуюся в англійських та американських газетах. Нещодавно я видала ще дві книжки – «Сучасна антропологія жінок» і « Щире підлабузництво». Але найважча і найважливіша моя робота – це виховання донечки. Тут викладаюся на двісті відсотків.

- Ви не пишете про особисте життя. Вважаєте, що це недоречно?
- Моє приватне життя – це те, чим я не хочу ділитися. Та я взагалі вважаю, що хороший блогер не повинен розповідати читачам про надто особисте. Так, я інколи згадую в контексті своїх рідних, друзів або знайомих, але завжди змінюю їхні імена.

- Займаєтеся стількома справами. То коли ж встигаєте ще й вести блог?
- Я раніше робила записи тричі на тиждень. Зараз ледь встигаю один раз. Щільний графік не дозволяє постити з такою частотою, як ще три роки тому, коли я вільно подорожувала й могла будь-якої миті і в будь-якому місці (навіть на автобусній зупинці!) написати матеріал у блог.

- Попри це Вам вдається вести блог так, щоб ним зачитувалися тисячі людей з різних країн. У чому секрет?
- У хорошого блогера є свій стиль, власний голос. Він має бути цікавим, у міру нав’язливим. Що змушує людей тебе читати? Те, що ти постійно (роблю на цьому слові наголос) подаєш матеріали високої якості, які не тільки ідеально написано, а які ще містять дію. Важливе у веденні блогу – регулярність, коли читачі чекають на вихід нового матеріалу , як на ранкову газету. Плюс, для мене дуже важливе естетичне оформлення. Навіть якщо текст чудовий, але нечитабельний шрифт, негарне оформлення й нудні кольори, я не буду дивитися на заголовок. Тому намагаюся зробити мій блог привабливим не тільки за контентом, а й за дизайном.
За вікном сутеніло, а ми й досі говорили. Лів уміє не тільки захопливо писати матеріали й розповідати історії, а й професійно слухати. Здавалося, попри емоційно-інформаційну насиченість, бесіда з цією людиною вклалася в лічені хвилини. Мабуть, з людьми, які вміють бути особливими, час завжди летить надто швидко.

Посилання на блог

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Додати коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Останні добавлені
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
У Києві нагородили лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола
"САПФО" №6, 2016 (8 сторінок А3)
Українці переживають, але ще не все втрачено
Керуй, якщо зможеш
"САПФО" №5, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №6, 2016 (8 сторінок А3)
«Давай виключим світло і будем мовчати»
Дідусь Ленін пішов на пенсію
«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва
«Иерусалим» теперь в Киеве
Не одні у каное.
«Звездный город» 2.0
Творчість серед кам’яних джунглів
Шалені й молоді
"Art і Шо тут проісходіт" №5, 2016 (12 сторінок А3)
The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
"Art і Шо тут проісходіт" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"САПФО" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №3, 2016 (8 сторінок А3)
Best тому що KNU fest
"САПФО" №2, 2016 (16 сторінок А3)
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
«Дорога до Інституту. Думки про все і ні про що»
"САПФО" №3, 2016 (12 сторінок А3)
«Проти мене розгорнули технології «чорного піару»
"Art і Шо тут проісходіт" №2, 2016 (12 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №1, 2016 (8 сторінок А3)
Кіно та вибори. Повернення.
"САПФО" №1, 2016 (16 сторінок А3)
Дорога додому
Мелодія театру: гармонія в душі
ЧЕРНІГІВ ІСТОРИЧНИЙ: ВСЕ, ЯК УПЕРШЕ
НАРОДЕ, МИ ПРАЦЮЄМО!
Подорож з ІЖ додому
Студенти Інституту журналістики попрацювали у Верховній Раді України
Наталя Іщенко поділилася власним досвідом зі студентами Інституту журналістики
«Та у них, виявляється, класні тексти!»
WINE NOT?
На швидкості вітру та дощу
ПРАЗДНИК И ЛИМОНЫ
Заклинателька злив
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
Водій «сьомої категорії»
Жизнь на высоте
Дорожня романтика
Уночі все більш щире, справжнє...
«Тепер я байкер тільки в душі»
Робота водія важка не так фізично, як психологічно
Обратная сторона «баранки»
Секрети щедрих городів
(044) 481-45-61