реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Лів Хамбретт: «Мій блог – це дім… історій». Інтерв'ю.
Лів Хамбретт: «Мій блог – це дім… історій». Інтерв'ю.

Лів Хамбретт: «Мій блог – це дім… історій». Інтерв'ю.

Валерія Ковтун, 1 група, 2 курс.
Бесіда з Лів Хамбретт – австралійською письменницею і блогером у Німеччині

«Мене звати Лів, я австралійська письменниця, яка зараз живе на півночі Німеччини, у місті Кіль. Кілька років тому під ейфорією тривалих подорожей і шаленого кохання я почала скитатися Німеччиною, а тоді довгий час проживала на острові Санторіні. Мій блог – це дім тих історій», - три речення, які змусять вас відкрити її перший пост і зачитатися ледь не до останнього.

Коли у мене з’явилася можливість відвідати воркшоп з письменницею і блогером Лів Хамбретт, я готувалася до формальної зустрічі й була готова ставити запитання а-ля «як зробити блог цікавим?» і «як правильно подавати матеріали, щоб мати більше читачів?». Але інтерв’ю, як це часто буває, пішло в зовсім іншому руслі, бо сама Лів – це яскравий персонаж з безліччю неймовірних історій, яка до того ж володіє талантом їх по-особливому подавати. Через такі розповіді було легше намалювати достовірний портрет та скласти точне враження про стиль життя австралійської німкені.

Впевнену ходу стрункої блондинки помічаю ще з вікна аудиторії. Вона одягнена по-тутешньому: тьмяна куртка, довгий шарф кольору хакі , волосся, скручене в пучок, сумка через плече. Лів заходить в аудиторію після шостої вечора. Побачивши стомлені обличчя й обважнілі повіки, вона знаходить потрібні слова: «Друзі, як тільки вам стане нудно, повідомте. На довго не затримаємося, поговоримо про найцікавіше». Минала друга година активних обговорень, ніхто не жалівся на контент воркшопу, з такою людиною хотілося спілкуватися безкінечно.

- А ви так добре володієте німецькою.
- О, ще б пак. У мене просто не було іншого вибору. Кохання змусило вивчити цю ненависну мову, - Лів зіщурюється в нехитрій усмішці, а тоді, помітивши лукавий погляд німецького професора, швиденько додає: Себто не нависну, досить навіть непогана мова. Я пожартувала. Вдома з чоловіком я частіше спілкуюся німецькою, моя донька – майже корінна німкеня, тож і німецька мова для мене не проблема.

- Але свої матеріали в блозі Ви пишете переважно англійською?
- Рідко пишу німецькою. По-перше, англійська – це все-таки моя рідна мова, і звичайно, написати красиво і доступно можу тільки англійською. Щоб зробити це німецькою мені знадобиться більше часу й зусиль. По-друге, мої читачі – це переважно жителі Сполучених Штатів, Англії та Австралії. Вони мене розуміють тільки англійською.

- У Вашому блозі ви пишете в основному про досвід життя в Німеччині. В одному пості, наприклад, Ви говорите про те, що німці мають дуже погане почуття гумору. Як на це реагують самі німці?
- Ну-у-у, чесно чи красиво? – Лів злегка насуплюється, а через секунду вже всміхається на всі 32.

- Давайте чесно, - вибираю першу опцію, хоча знаю, що без другої письменниця обійтися не зможе.
- Було два повідомлення від німців про те, що мої спостереження неправдиві, мовляв, не можна судити цілу націю за кількома своїми знайомими. Але ж я й не говорю, що погане почуття гумору мають абсолютно всі німці. Більшість з тих, з ким мені довелося спілкуватися чи працювати, спонукали мене до такого висновку. Зрештою, мої англомовні фолловери підтверджують такі висновки. Власне, і самі німці погоджуються з більшістю тез.

- Ви написали книгу «Що я знаю про Німеччину: 101 спостереження». Скільки часу знадобилося, щоб назбирати більше сотні вражень про чужу країну?
- Я здобула вищу освіту в Сіднеї, і одного дня спакувала валізу і вирушила до країни «вурсту» [так називають Німеччину через особливу любов німців до різних видів ковбас – авт.].З 2010 року я, немов у лихорадці, колесила Німеччиною й ледь не кожного дня робила помітки про країну та її людей. Спочатку писала матеріали в блозі, а одного дня мені запропонували зібрати всі свої напрацювання у книгу, і я подумала : « А чому б і ні?».

Декілька хвилин Лів мовчки походжає по кімнаті. Що це – спроба привернути увагу чи розмірковування над тим, що варто казати, а про що мовчати? Присутні губляться у здогадках щодо її майбутніх дій. Тут Лів різко повертає голову в мій бік і, гордо піднявши підборіддя, запитує:
- А можна я похвалюся?
Мить сиджу розгублена, тоді схвально киваю головою.
- Моїм матеріалом про німців уже поділилися 130 000 юзерів. Можливо, ви скажете, що ця цифра не вражає. Але для мене це справді перемога, - я розцінила такий неочікуваний викид не як спробу хизування, а радше бажання поділитися досягненням. Можливо, це навіть особливий спосіб поведінки Лів, який допомагає їй постійно тримати увагу.

- Чим займаєтеся, окрім творчості?
- Я працюю лектором в університеті, викладаю англійську мову та літературу, час від часу підробляю редактором в австралійських виданнях, пишу матеріали в електронне видання “Überlin“, подекуди друкуюся в англійських та американських газетах. Нещодавно я видала ще дві книжки – «Сучасна антропологія жінок» і « Щире підлабузництво». Але найважча і найважливіша моя робота – це виховання донечки. Тут викладаюся на двісті відсотків.

- Ви не пишете про особисте життя. Вважаєте, що це недоречно?
- Моє приватне життя – це те, чим я не хочу ділитися. Та я взагалі вважаю, що хороший блогер не повинен розповідати читачам про надто особисте. Так, я інколи згадую в контексті своїх рідних, друзів або знайомих, але завжди змінюю їхні імена.

- Займаєтеся стількома справами. То коли ж встигаєте ще й вести блог?
- Я раніше робила записи тричі на тиждень. Зараз ледь встигаю один раз. Щільний графік не дозволяє постити з такою частотою, як ще три роки тому, коли я вільно подорожувала й могла будь-якої миті і в будь-якому місці (навіть на автобусній зупинці!) написати матеріал у блог.

- Попри це Вам вдається вести блог так, щоб ним зачитувалися тисячі людей з різних країн. У чому секрет?
- У хорошого блогера є свій стиль, власний голос. Він має бути цікавим, у міру нав’язливим. Що змушує людей тебе читати? Те, що ти постійно (роблю на цьому слові наголос) подаєш матеріали високої якості, які не тільки ідеально написано, а які ще містять дію. Важливе у веденні блогу – регулярність, коли читачі чекають на вихід нового матеріалу , як на ранкову газету. Плюс, для мене дуже важливе естетичне оформлення. Навіть якщо текст чудовий, але нечитабельний шрифт, негарне оформлення й нудні кольори, я не буду дивитися на заголовок. Тому намагаюся зробити мій блог привабливим не тільки за контентом, а й за дизайном.
За вікном сутеніло, а ми й досі говорили. Лів уміє не тільки захопливо писати матеріали й розповідати історії, а й професійно слухати. Здавалося, попри емоційно-інформаційну насиченість, бесіда з цією людиною вклалася в лічені хвилини. Мабуть, з людьми, які вміють бути особливими, час завжди летить надто швидко.

Посилання на блог

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
09 апреля 2018 15:41
earliest flicker sticas.buik.amsterdam/informatie/1e-tekenen-zwangerschap.html that an ad libitum fare foul in protein and derogatory in carbohydrate has been guild to strengthen the absolutely potency as calorie anko.buik.amsterdam/handige-artikelen/matje-buikspieren.html health circumstances, says Simpson. He says that varied brawny protein, despair carb diets may release people dipo.ikgelukkig.amsterdam/juist-om-te-doen/nhg-diabetes.html be disadvantaged of incline or maximise fertility, but they could grounds problems in the extended term.


Останні добавлені
Вибіркові дисципліни 2019
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61