реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Філософія міграції. Репортаж.
Філософія міграції. Репортаж.

Філософія міграції. Репортаж.

Дмитро Демченко, 1 група, 2 курс.
Культура

Або життя українки у Швеції як повноцінний опис проблеми

Я прямував до вокзалу. Точніше, до станції метро «Вокзальна», звідки я планував потрапити на «Арсенальну». Що я там забув? Гарне питання, але все по порядку. Промені ранішнього сонця били мені прямо в очі. Незважаючи на невтішні прогнози погоди, було доволі тепло. Я дивився по сторонах: праворуч знайоме KFC, по іншу сторону – майже добудована споруда з таким а-ля українським розписом. «Невже українізація добралася і до сучасної архітектури?» - промелькнула в моїй голові думка, коли я заходив до метро.

Вся ця подорож була затіяна для виконання одного завдання – попасти на нову виставку «Філософія міграції». Ну як нову, вона триває вже з 9 липня і закривається вже на днях, тому можна сказати, що я «забігаю в останній вагон» цього мистецького потягу. Чому саме ця вистава? Тема міграції – одна з найактуальніших проблем сучасного світу. Кожного дня ЗМІ рясніють черговими, в поганому сенсі «соковитими» історіями про сирійських біженців в Європі. Було цікаво дізнатись, як цю тему зобразить український художник.

Ще коли я знайшов афішу, мене здивувало те, що знаходилася ця вистава не в «Мистецькому Арсеналі», а точнісінько через вулицю від нього – у Музеї культурної спадщини. Коли я добрався до неї, я побачив, як вона вигідно вирізнялась від оточуючих домівок – «барокові» колони, власний задній двір. «Музей же ж!» - подумав я і зайшов всередину.

- Добрий день . «Філософія міграції» тут проходить? – питаю я у жіночки, яка сиділа при вході.
- Так. Ви учень? – це питання не могло мене не образити.
- Ні, студент, - протягую ій свій студентський.
- Тоді з вас 10 гривень.
- Дякую, - забрав свій квиточок і рушив до першої зали.

Напевно, мої очікування від зовнішнього вигляду цієї виставки були надто зависокими. Навідвідувавшись «Пінчук арт-центру» та того ж «Мистецього Арсеналу», я чекав на щось сверхсучасне та незвичайне. А знайшов банальний музей з стінами обробленими під дерево та книгами за склом. Блукаючи по приміщенню, я ніяк не міг знайти хоча б якийсь натяк на тему міграцій: якісь документи та вирізки (які, напевно, відносились до історії музею) були на кожному кроці.

- «Філософію міграції» шукаєте? – питає мене жінка вже похилого віку. Я одразу зрозумів, що це музейний доглядач. Її вік, одяг та поведінка прямо кричали про це. Було видно, що вона провела тут не один рік та знає все про цей музей.

- Так, - відповів я, - не підкажете де?
- Ось один експонат, - вказує в дальній від мене кут кімнати, - і ще декілька в наступних залах.
- І це все? – я дійсно здивувався.
- Так, все – в її голосі були нотки посмішки. Чомусь мені одразу здалося, що це жінка з тих, яка не любить всі ці «сучасні мистецтва».
- Що ж, дякую.

Експонат, на який вказала жінка, був серією… хотів би сказати картин, але це не те слово. Це були гарно оформлені в рамочку листи, які не до кінця спалили. «Артефакти, знайдені в надрах підсвідомості, відбитки, що віддають болем при дотику», - саме так описав це автор. «Насправді, описати душевний біль опіками на папері – ідея гарна, але до чого ж тут міграція?» - питав я себе. З цими думками рушив до наступної зали. Посередині – обвуглені пеньки з прикріпленими до них воланами з бадмінтону. «Ось і в «Пінчук арт-центр» потрапив», - усміхнувся я. Все той ж наглядач сказав мені, що до цього ніякого пояснення не має.

Щось дійсно цікаве я знайшов в останній залі. Майже на центральному місті був стенд, з різними фотографіями та відео. Це було зображення історії Марії Куликовської, уродженкою Керчі. Вона була змушена емігрувати з України через те, що одружилася з жінкою. «Це було бажанням зламати чи хоча б поставити під питання існування патріархальної системи», - так вона описує ті події. Життя, як іммігранта в Швеції є для нею справжнім випробуванням. «Вислуховування посмішок багатих шведів, ковтання сліз, оплакування рідних, постійна гонитва за мрією – це реалії міграції, як вони є», - описує Марія. Цей експонат, ні, маленьке життя, що я пережив в тому музеї стало справжнім зображенням життя іммігранта. Я зрозумів, що всі ці жахливі історії із ЗМІ не є вигадкою – їх багато і серед наших оточуючих.

Вийшов я з музею зі змішаними почуттями. З одного боку мене вразила, шокувала історія Марії Куликовської, з іншого – я зрозумів, що не даремно витратив свій час та гроші. Може я не пізнав всієї «Філософії міграції», але одну з її багатих розповідей я відчув повністю.

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Додати коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Останні добавлені
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
У Києві нагородили лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола
"САПФО" №6, 2016 (8 сторінок А3)
Українці переживають, але ще не все втрачено
Керуй, якщо зможеш
"САПФО" №5, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №6, 2016 (8 сторінок А3)
«Давай виключим світло і будем мовчати»
Дідусь Ленін пішов на пенсію
«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва
«Иерусалим» теперь в Киеве
Не одні у каное.
«Звездный город» 2.0
Творчість серед кам’яних джунглів
Шалені й молоді
"Art і Шо тут проісходіт" №5, 2016 (12 сторінок А3)
The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
"Art і Шо тут проісходіт" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"САПФО" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №3, 2016 (8 сторінок А3)
Best тому що KNU fest
"САПФО" №2, 2016 (16 сторінок А3)
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
«Дорога до Інституту. Думки про все і ні про що»
"САПФО" №3, 2016 (12 сторінок А3)
«Проти мене розгорнули технології «чорного піару»
"Art і Шо тут проісходіт" №2, 2016 (12 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №1, 2016 (8 сторінок А3)
Кіно та вибори. Повернення.
"САПФО" №1, 2016 (16 сторінок А3)
Дорога додому
Мелодія театру: гармонія в душі
ЧЕРНІГІВ ІСТОРИЧНИЙ: ВСЕ, ЯК УПЕРШЕ
НАРОДЕ, МИ ПРАЦЮЄМО!
Подорож з ІЖ додому
Студенти Інституту журналістики попрацювали у Верховній Раді України
Наталя Іщенко поділилася власним досвідом зі студентами Інституту журналістики
«Та у них, виявляється, класні тексти!»
WINE NOT?
На швидкості вітру та дощу
ПРАЗДНИК И ЛИМОНЫ
Заклинателька злив
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
Водій «сьомої категорії»
Жизнь на высоте
Дорожня романтика
Уночі все більш щире, справжнє...
«Тепер я байкер тільки в душі»
Робота водія важка не так фізично, як психологічно
Обратная сторона «баранки»
(044) 481-45-61