реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / І сміх, і сльози на Манхеттенському фестивалі кінострічок. Репортаж.
І сміх, і сльози на Манхеттенському фестивалі кінострічок. Репортаж.

І сміх, і сльози на Манхеттенському фестивалі кінострічок. Репортаж.

Валерія Ковтун, 1 група, 2 курс.
Репортаж


Суміш контрастних емоцій, пережитих до і під час перегляду картин

На столі рядочком стояли три чашки недопитого липового чаю, пахучі млинці казали «лишайтеся», і сумніви «йти чи не йти» поволі перетворювалися у ствердне «ні». «А може, ну його, той кінофест?», - хтось нарешті порушив мовчанку питанням, яке вже сиділо в думках добрі п’ятнадцять хвилин. «Не підемо», - остаточне рішення прийнято.

Зрештою, дівчата мають особливу звичку міняти плани за годину до початку. За рекордні п’ятнадцять хвилин вони можуть зібратися і помчати до зупинки.

О 21:01 вилітаємо з тролейбусу. У безлюдній підземці не в лад зацокотіли підбори і через лічені секунди голосно застукали сходами кінотеатру «Київ».

- Нам два місця, будь ласка… на Манхеттенський… кінофестиваль! – фразу переривали важкі вдихи повітря.

- Залишилося тільки одне місце, дівчата, - жінка співчутливо глянула на розчервонілі обличчя двох панянок, які ще не оговталися від нещодавньої пробіжки.

Відчай трохи пронизав. Уроки з тайм-менеджменту так і не стали в пригоді, звичка спізнюватися вкотре демонстративно давала ляпасу планам на вечір. Проте хіба заборонено вірити у щасливий випадок? Того вечора очікування двох квитків, які впадуть з неба, виявилося зовсім не безглуздою ідеєю.

- Два квитки! Є охочі?

- Є! – пролунало в один голос.

Порушувати атмосферу перегляду безцеремонним проникненням у кінозал – процес не з приємних. І хоча темно, ти все одно відчуваєш на собі десятки невдоволених поглядів, намагаєшся чимшвидше знайти своє місце, а від поспіху йдеш не туди, п’ять разів вибачаєшся, перечіпаєшся через одного з глядачів і голосно падаєш на сидіння (на щастя, на своє).

Найгірше позаду, на півтори години перегляду можна ввімкнути режим «релакс». Перша стрічка дається важко , бо початок і зав’язку бачити не довелося. Наступна піднімає весь зал на добрий сміх: у головних ролях дві маленькі французки, які геть не розуміють дорослих справ. Мультик від Іспанії через неочікувані глибину і трагізм розчулив жіночу аудиторію до сліз і завоював чоловічі овації.

Ставало душно - чи то від напливу емоцій, чи від поганої роботи кондиціонера. Спроби переключити мозок з одної історії на іншу вимагали зусиль. Хотілося зберегти в пам’яті враження від усіх картин, бо треба було потім максимально об’єктивно визначити фаворита. Рука тягнулася до цитатника, щоб записувати слова ледь не кожного головного героя. «Не відмовляйся від великих мрій», - фраза, що пролунала в німецькій картині „Forever over“, сновигала в думках до останньої кінострічки.

Кінофестиваль наближався екватора. Кульмінаційним у списку фільмів, здається, став «Шок» - робота британського кінорежисера. Діти і війна – невичерпні теми, особливо тяжкі і болючі українському глядачеві зараз. Дівчина на передньому ряді схлипувала вже з самого початку, до неї згодом приєдналися не менш вразливі глядачки. Хтось двадцять хвилин сидів зі зморщеним чолом, міцно стиснувши в руках пляшку коли; один чоловік час від часу починав швидко кліпати очима - либонь, від напливу емоцій; у когось за весь час на обличчі не ворухнувся жоден м’яз, і тільки злякані очі бігали від одного кута екрану до іншого. Не витримують критики особи, які під час «Шоку» несамовито голосно жували попкорн і сьорбали колу. Невже це така психореакція чи демонстративний вияв цинізму?

Британський «шок» підсилився після перегляду турецької кінострічки «Захід сонця». Наступні картини про людяність і добро, що так виразно контрастували на фоні двох попередніх, видавалися занадто наївними, не вистачало кульмінацій і неочікуваних кінцівок. Глядачі почували себе розкутіше, жартували вголос і разом сміялися.

Остання кінострічка «До зустрічі» – історія про життя німецьких пенсіонерів. У ній немає сцен з діалогами, немає особливих перипетій і важкого підтексту, але дівоча аудиторія вкотре розчулена до сліз.

Згасає екран, маленька затишна кінозала заллята світлом, глядачі потирають очі й кволо піднімаються з сидінь. На виході всі беруть списки кінострічок і, трохи зволікаючи, таки обирають своїх фаворитів. Дівчина в багряній сукенці й теплим гірчичним шарфом щось настійливо доводить своєму співрозмовнику. Хлопець, жестикулюючи на всі боки, їй теж щось довго пояснює, але, судячи з реакції, безрезультатно.

Андрій та Марія, молоді поціновувачі кіномистецтва, сперечалися, кому надати першість - останній картині про «милих пенсіонерів» чи британській кінострічці «Шок».

«В короткометражці «До зустрічі» було щось таке солодке, тепле й водночас терпке. Подібної суміші відчуттів я ще не переживала, саме тому й проголосувала за цю кінострічку», - поділилася Марія. Андрій сказав, що «Шок» - це стрічка з «сильною емоційною потугою», тому в рази перевершує інші картини. Зрештою, Марія та Андрій закинули до скриньки списки з хрестиками навпроти різних кінострічок.

Глядачі закутувалися в плащі й почали розходитися, дорогою ділячись враженнями. Надкушений серпанок місяця висів над площею Льва Толстого, на думку спало дивне порівняння із сьогоднішніми недоїденими млинцями. А таки добре, що ми в останній момент передумали.

Оцініть журнал та прокоментуйте:

Дуже подобається
Подобається
Так собі
Не подобається

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61