реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Дорогою на столицю. Репортаж.
Дорогою на столицю. Репортаж.

Дорогою на столицю. Репортаж.

Дмитро Демченко, 1 група, 2 курс.
Подорожі

Або як проходить звичайна подорож в ранковій електричці

6:55. Вокзал. Чекаю на свій вже рідний Інтерсіті «Дніпропетровськ – Київ». На вокзалі, як завжди, людно. Ось приїхав Київський нічний. Потяг немов би виплюнув своїх пасажирів, а вони розбіглись хто куди: додому, на роботу, в університет. «На третю колію пробуває № 733 Інтерсіті + зі сполученням…», - я надто часто чую це повідомлення, щоб дослухати до кінця. Закидую рюкзак на спину, беру валізу в руки і рухаюсь до місця посадки. Прохід до колій завжди нагадував мені метро: підземний тунель, куди не глянь – люди. Тільки не вистачає «фірмових» магазинчиків з квітами-електронікою-чим завгодно. Повертаю направо – сходинки, нагорі світ, підіймаюсь – і ось переді мною стоїть величний витвір корейської інженерної думки, який готовий везти мене на столицю.

Я люблю спостерігати за людьми в Інтерсіті. Контингент тут не такий строкатий та колоритний, як в плацкарті, звісно, але подивитись є на що. То схопить увагу якийсь статний чоловік-бізнесмен, який щось постійно друкує на ноутбуці та дзвонить «серйозним дядям». А буває, що погляд припадає на таку собі «леді». Сьогодні я знайшов саме таку: вся в білому, вигляд немов тільки повернулась зі свого маєтку в Гемпширі і їде в своє рідне Вестмінстерське Абатство. Я став розглядати її пильніше. Останній iPhone, сумка Channel, годинник Rolex – стандартний набір. Не вистачало тільки маленького, крисоподібного собаки в неї на руках – і тоді точно з неї б стереотипи писали.

- Вам щось потрібно? – схоже вона помітила мій явний шпіонаж за нею.

- Ем, та нічого, просто дивлюся, - я навіть розгубився на хвилину, - та все ж є одне питання.

- Питайте, - вона навіть трошки усміхнулась

- Я бачу ви не страждаєте від нестачі грошей, - я одразу зрозумів, яку я нісенітницю верзу, але не став відступати, - чому ж ви їдете другим класом?

- Хах, - вона щиро, як мені здалося, засміялася, - то є весела історія. Розповісти?

- Чому б і ні – їхати все одно довго, - перше негативне враження в мене про цю даму зникло. Я хотів з нею спілкуватись.

Ми проговорили близько години. Чесно кажучи, я знайшов у ній дійсно цікавого співрозмовника. Ще раз усвідомився, що я роблю не дуже влучні перши висновки про людину.

Коли ми завершили бесіду, за вікном вже било в очі ранкове сонце. Я опустив занавіску, аби не страждати від яскравих променів, але не повністю, щоб бачити все, що відбувається навколо потяга. А за вікном був степ, і нічого більше. Я розумію, чого Тарас Шевченко просив поховати його «серед степу широкого» - тут дійсно гарно. Полотно, якому нема кінця-краю. Неможливо знайти його меж – дивишся в далечінь і бачиш, як ця жовта пляма торкається блакитного неба. Де-не-де майорять білі хатинки, які нагадують такі собі островки залишків українського колориту.

Почалась лінія більш сучасних домівок – я зрозумів, що в’їжджаємо в якесь місто. Все, що можна побачити - хрущовки, багато хрущовок, а посеред них символ промислової України – димові труби. Дві високі, довгі, такі собі місцеві Вежі-близнюки, вони немов би так зверхньо височіють над цими сірими, однотипними житловими коробками.

- Квиток будь ласка, - мої роздуми перервала привітлива провідниця.

- Так, тримайте, - я передав їй все необхідне.

- Гарної поїздки, - побажала вона після того, як перевірила мої документи.

- Дякую, - я намагався відповідати їй так само привітливо.

Я знову втупився у вікно. Тепер вигляд на степ закривала жива огорожа з дерев. Вона простягалась на багато кілометрів вперед. За такою стіною ми їхали близько двох годин, доки не прибули в черговий населений пункт. Там і вийшла моя нова знайома. Останню частину шляху я , чесно кажучи, проспав. Чи то так позначився ранній підйом, чи то вихідні були надто виснажливими – не знаю, але спав я досить довго – аж до кінцевої.

12:55. Вокзал. Тепер вже київський. Знову натовп людей. Тепер вже потяг виплюнув мене, а я й не чинив опір. Лише «спіймав хвилю» і рушив туди, куди мені треба.

Фото із сайту http://vidido.ua/

Оцініть написане та прокоментуйте:

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Додати коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Останні добавлені
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
У Києві нагородили лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола
"САПФО" №6, 2016 (8 сторінок А3)
Українці переживають, але ще не все втрачено
Керуй, якщо зможеш
"САПФО" №5, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №6, 2016 (8 сторінок А3)
«Давай виключим світло і будем мовчати»
Дідусь Ленін пішов на пенсію
«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва
«Иерусалим» теперь в Киеве
Не одні у каное.
«Звездный город» 2.0
Творчість серед кам’яних джунглів
Шалені й молоді
"Art і Шо тут проісходіт" №5, 2016 (12 сторінок А3)
The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
"Art і Шо тут проісходіт" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"САПФО" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №3, 2016 (8 сторінок А3)
Best тому що KNU fest
"САПФО" №2, 2016 (16 сторінок А3)
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
«Дорога до Інституту. Думки про все і ні про що»
"САПФО" №3, 2016 (12 сторінок А3)
«Проти мене розгорнули технології «чорного піару»
"Art і Шо тут проісходіт" №2, 2016 (12 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №1, 2016 (8 сторінок А3)
Кіно та вибори. Повернення.
"САПФО" №1, 2016 (16 сторінок А3)
Дорога додому
Мелодія театру: гармонія в душі
ЧЕРНІГІВ ІСТОРИЧНИЙ: ВСЕ, ЯК УПЕРШЕ
НАРОДЕ, МИ ПРАЦЮЄМО!
Подорож з ІЖ додому
Студенти Інституту журналістики попрацювали у Верховній Раді України
Наталя Іщенко поділилася власним досвідом зі студентами Інституту журналістики
«Та у них, виявляється, класні тексти!»
WINE NOT?
На швидкості вітру та дощу
ПРАЗДНИК И ЛИМОНЫ
Заклинателька злив
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
Водій «сьомої категорії»
Жизнь на высоте
Дорожня романтика
Уночі все більш щире, справжнє...
«Тепер я байкер тільки в душі»
Робота водія важка не так фізично, як психологічно
Обратная сторона «баранки»
(044) 481-45-61