реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / ТОП, ТОП – топає студент
ТОП, ТОП – топає студент

ТОП, ТОП – топає студент

Дар’я Панченко, Олена Пащенко, Катерина Романенко, Валерія Рябик.
Освіта


Бакалаврат тобі у трудову або драма на чотири роки

На перший погляд, в Україні вищу освіту прагне отримати ледь не кожен. Після шкільної лави батьки всіма силами намагаються затягти дитину до університету. І тим не менш, повну вищу освіту в Україні мають лише 25% жінок і трохи менше чоловіків (як і в усьому Євросоюзі, крім Німеччини). І навіть диплом не дає жодних гарантій на щасливе життя, чи бодай працевлаштування.

Чверть населення з дипломом – це нормальна світова практика. У процвітаючій Німеччині лише кожен п’ятий навчався в університеті, а більше трьох мільйонів людей (а це приблизно населення Молдови) навіть не повністю закінчили школу. Хоча, німецька освіта навіть не йде в порівняння з нашою. Щоби вступити до вишу в Берліні, потрібно мати неабиякі знання та бажання вчитися. Справа тут зовсім не в грошах – за семестр німці платять лише кілька сотень євро. Ледачих студентів відсіють одразу. Тож освіту отримають лише найрозумніші, відбірні студенти.

А з яким багажем знань виходять у світ українські випускники? Залежить від цілей, яких вони хотіли досягти. І це залежить не від якості університетів. Навіть найкращий викладач не зможе змусити навчатись. Тому, якщо студент ходить на пари задля диплому – він його і отримає. Але навіщо роботодавцю такий працівник, якщо можна найняти вмілу людину? Знайти роботу після вишу – справа непроста і успіхом завершиться лише в наполегливих людей зі зв'язками, бо те, наскільки добре хтось розуміється на інтегралах чи вміє робити презентації, ніяк не вплине на вибір боса.

У зелених окулярах

Величезна кількість молоді щороку виходить із вишів у світ зовсім «зеленими» спеціалістами. Із половини мільйона українських школярів до студентських лав потрапило понад 370 тисяч. Частка занадто висока, зважаючи на те, що у світовій практиці вища освіта – привілей небагатьох. У нас же всі масово йдуть до цих фабрик дипломів, а після закінчення не можуть знайти собі місця в житті. І не дивно, лише 36% людей в Україні (за версією кадрового порталу Head Hunter) справді працюють за спеціальністю.

Але якщо для однієї професії потрібен лише диплом, то інша потребує конкретних вмінь і навичок. Залежить від ступеню прикладності. Що скажуть роботодавці, на що вони звертають увагу, беручи молодь на роботу?

Максим Короденко, головний редактор тижневика "Освіта України", наголошує, що для успішної кар'єри в мас-медіа насамперед необхідна грамотність і вміння перетворити банальні речі на особливі. До того ж, професійна освіта в цій сфері не дає жодних гарантій: "Якщо юристи й медики не мають права працювати без належної освіти, то в мас-медіа диплом не визначальний для роботи. Він не дає навичок, не дає розуміння мови, навіть не гарантує можливість подальшого розвитку людини. Справжній досвід набувається тільки на практиці, у виші вас не підготують до реальної праці".

У головного лікаря Баришівської центральної районної лікарні Володимира Рябика інший підхід: "У медицині не повинно бути випадкових людей. Який навчальний заклад закінчив молодий лікар та які оцінки має в дипломі, справді важливо. Але особисто для мене головне – мотивація: бажання стати лікарем повинно йти від вас самих. Якщо ви женетеся за престижністю, вірите в магію білого халату або хочете догодити батькам, виникають сумніви щодо вашого подальшого лікарського майбутнього".

Для керівника кадрів "Київміськбуд" Олександра Бабича саме диплом відіграє визначну роль: "Диплом є ознакою певного базового рівня знань. Але, на жаль, це не свідчення ефективного застосування їх на практиці, не гарантія успішного спілкування з колегами, керівництвом тощо. Якщо з цими навичками все гаразд і випускникові притаманні самостійність, організованість, здатність мислити швидко та бажання навчатися, то відсутність записів у трудовій – не перешкода".

Звісно, коливаючись між приблизно однаковими претендентами на вакансію роботодавець обере того, в кого престижніший чи хоч би й просто наявний диплом. Тому після шкільної лави у сім’ях відбуваються справжні дебати, як обрати найкращу освіту, що дала б путівку у щасливе безхмарне доросле життя, для улюбленого синочка чи донечки?

ТОП, ТОП – топає студент

І тут на перший план виступають списки кращих вишів. Ці ТОП-и, відібрані за невідомими схемами та невідомими людьми, які знають де у країні чи світі дають найкращу освіту. Власне, таких рейтингів є декілька. Зазвичай для визначення якості ВНЗ використовують такі параметри як якість навчання, кількість викладачів з науковим ступенем та міжнародна співпраця з іншими учбовими закладами. Примітно, що ніякі рейтинги не є показниками якості для роботодавців, а наявність диплому престижного вишу не гарантує студенту високооплачуваної роботи за окремими винятками. Тож хто, як і навіщо складає ці рейтинги?

В Україні такі дослідження проводить ЮНЕСКО, «Компас» і МОН. У першу п’ятірку «Топ-200 Україна» традиційно ввійшли КНУ ім. Т. Шевченка, НТУУ "КПІ", Харківський університет Каразіна, Харківська політехніка і Києво-Могилянська академія. Двохсотку ранжують за принципами ЮНЕСКО. Міністерство освіти, певно, більше піклується про випускників, тому критеріями престижності вважає працевлаштування колишніх студентів, їх професійну компетентність, рівень кваліфікації та захищеності на ринку праці.

У світі ж рейтинги вузів можна дізнатись у Шанхайській Academic Rankingof World Universities і в "Таймс" (THE-QS World University Rankings). Оцінка першого ґрунтується на кількості Нобелівських лауреатів серед студентів та викладачів і кількість цитувань їх праць. 75% Нобелівських лауреатів – це професори та викладачі американських вузів. "Таймс" робить акцент на відгуки роботодавців та колег з інших університетів. Їхній рейтинг очолює американський Массачусетський технологічний інститут. Другим став британський Кембридж, а на третьому місці опинився Імперський коледж Лондона. Ще один американський виш – Гарвард – став четвертим, на п'ятій позиції опинився Оксфорд.

До списку найкращих університетів планети увійшли й шість українських вишів. Національний університет імені Тараса Шевченка посів 421 місце. А Харківський національний університет імені Н.В. Каразіна одразу стрибнув на 481 позицію, а Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут навіть не ввійшов у півтисячі кращих. Але, чи варто пишатися такими показниками?

А ось яка думка сучасних студентів щодо рейтингів вишів та їх важливості при виборі вишу. Студентку 4 курсу КНУ імені Тараса Шевченка Аліну Котик положення її університету в різноманітних рейтингах не дуже хвилювало. “Ми з батьками вагалися між трьома інститутами, проте подумали, що КНУ все таки краще, бо він перший у рейтингу та найбільш дорогий, значить мають бути цікаві та кваліфіковані викладачі”, – розповідає Аліна.

А ось студент Київського політехнічного інституту Олександр Вовченко розповів, що хотів навчатись в цьому університеті ще до того, як з'явився Інтернет, там навчалася вся родина хлопця. Коли вже прийшов час вступати, то сумніву не було і ніякі відгуки про університет молодика особливо не цікавили.

Чотири роки за престиж

І все ж, не всі університети однакові. І більше шансів досягти успіху мають вихованці провідних вишів. І ось чому. Коли школяр полишає свою альма-матер, він знаходиться на роздоріжжі і обирає подальше життя. Якщо він – слабка людина, не має мети, мрії, бажання вчитися, самовдосконалюватися, він не претендуватиме на щось значне. Для людей без стержня підійдуть будь які університети, бо головне – скоринка, а м’якиша їм не треба. І навпаки, якщо дитина хоче вчитись, розвиватись, сумлінно робить усе задля успіху – вона буде добиватися його й надалі. Переможці обирають найкраще!

І в цьому головна помилка – відсидівши чотири роки, вже доросла людина виходить у світ і висуває йому вимоги. І тут приходить перше розчарування: випускник усвідомлює, що на дипломі можна хіба різати ковбасу, на яку ще треба заробити. А роботодавці змушені брати на посади добрих-старих фахівців замість молоді.

Бо університет повинен розвивати студента, вчити його мислити, знаходити шляхи вирішення проблем. Це проміжна ланка між дитинством та дорослим життям. Якщо після школи дитина не хоче йти працювати, значить їй потрібна ще одна відстрочка, з уже вужчим профілем знань. Тим більше, вища освіта – це престижно.

Університети працюють на потік, їм важливо набрати й випустити. Про якість "продукту" не думають. Щороку держава має спрогнозувати, які професії будуть популярні через п’ять років і зробити на них замовлення, створюючи бюджетні місця у вишах. Іноді підрахунки помилкові й тоді через певний відрізок часу в країні буде надлишок одних спеціалістів та недобір інших. Так цього року в КНУ на перший курс набрали 12 груп юристів. І робочих місць для них найближчим часом не з’явиться. Таблички «Нотаріус», «Юридичні послуги» на кожному кроці по всій Україні заповнюють вулиці, як повітря надувну кульку. Якщо це не зупинити, найближчим часом кулька лусне, не витримавши натиску.

А насправді Україні не вистачає освітян, працівників культури, медиків і техніків. Але ці професії не просувають у маси, їх не рекламують і ніхто не хоче йти вчитися на непрестижну й нецікаву професію. Хоча познайомившись із цими спеціалізаціями поближче, можна ними зацікавитися. Завдання держави донести до батьків, що "кохаймося, країні потрібні юристи" – вже в минулому! На початку цього року в Україні було 405 тисяч безробітної молоді. Це майже як усе населення Луганська. Раціональніше було здобути хорошу, нехай виробничу, спеціальність, і гарантовано отримати роботу, стати потрібним суспільству. Не усім же бути білими комірцями.

І все ж, успіх і вища освіта, чи ці поняття взаємозалежні? Коли опитали різні верстви населення (бідних, людей середнього достатку та багатіїв), отримали досить кардинальні погляди, щодо сприятливих для успіху чинників. На думку бідних верств населення, головними у досягненні успіху є зв’язки з потрібними людьми. Середній клас найважливішим вважає хорошу освіту так рівень кваліфікації. І тільки найвищі верстви суспільства сказали, що найважливіший чинник успіху – це плідна праця.

Вічне прислів’я про рибок і неможливість їх діставання без сумлінної праці знову грає зі студентами злий жарт. А лише вона, наполеглива, щоденна, виснажлива та важка праця, може в результаті дати очікуваний трудовий тріумф.

Успішність випускників вишів оцінюється по-різному. Для Інституту журналістики КНУ – це вдалий шлюб по завершенню навчання. Для їхніх сусідів ІМВ – придбання дипломата. Для студентів Університету культури та мистецтв буде хорошою будь-яка робота, окрім Макдональдсу. Успіхом буде, якщо випускник юридичного піде працювати за спеціальностю. Випускників Кембріджу можна вважати успішними, якщо про їхні дослідження не склали анекдотів. Для медиків буде за щастя дожити до випуску. Технарям важливо не зпитись. А студенти «Одеської юридичної академії» радітимуть, якщо в їхніх батьків не скінчаться гроші на навчання.

Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
«Семь дней» з життя Сергія Кириченка»
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
(044) 481-45-61