реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Історія Олега Сенцова
Історія Олега Сенцова

Історія Олега Сенцова

Марина Мікєладзе
25 серпня 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд ухвалив вирок у справі Сенцова-Кольченко. Після розслідування, яке тривало більше року, українського режисера Олега Сенцова засудили до 20 років в колонії суворого режиму, Олександра Кольченка – до 10 років.

Передісторія

11 травня 2014 року стало відомо, що співробітники ФСБ в Сімферополі затримали кінорежисера та активіста Автомайдану Олега Сенцова. Йому та ще трьом активістам (Олександру Кольченко, Генадію Афанасьєву та Олексію Чірнію) висунули звинувачення, що вони нібито входять до диверсійно-терористичної групи «Правого сектора» в Криму, яка готувала теракти в Ялті та Севастополі та підрив пам’ятника Леніну, знищення об’єктів інфраструктури.
Афанасьєв та Чірній визнали свою провину, Сенцов та Кольченко – відмовились.

Захист заявляв про катування Сенцова. Головний свідок відмовився від показань проти політв’язнів, українська та європейська владна верхівка, включно із ПАРЄ та Європейським судом заявляли про неправомірність проведення Росією суду над українцями як такого. Однак, все це не плинуло на вердикт – Олега Сенцова та Олександра Кольченка визнали винними.

Однак, якщо безпосередній перебіг подій у справі Сенцова висвітлювався достатньо жваво, то розлогих журналістських публікацій та ґрунтовних коментарів з приводу незаконного ув’язнення українців було відверто мало. Пропонуємо ознайомитись із матеріалами про справу Сенцова в деяких українських ЗМІ.

Вирок. «ДО»

Однією з перших спроб вийти за межі «справи Сенцова» став матеріал Олени Чередниченко «Герой нашого часу: Олег Сенцов» у виданні «Лівий берег». Автор публікації поспілкувалась з родичами та близькими Сенцова та спробувала охопити його життя до арешту, до Майдану і до режисерського дебюту. Двоюрідна сестра Олега Сенцова, Наталя Каплан, розповіла,що до роботи в кіно Сенцов був геймером та займався розвитком комп’ютерного спорту в Криму. Після прем’єри дебютного фільму «Гамер», Сенцов почав працювати над другою картиною – «Носоріг». Однак роботу перервав Майдан.

Після вторгнення російських військ до Криму Сенцов брав участь в усіх проукраїнських мітингах, працював з кримським Автомайданом і волонтерами та допомагав у розшуку викрадених активістів – наводить автор спогади журналістки Катерини Сергацової. У публікації авторка також пише про складнощі, які слідство створювало для адвоката Сенцова – Дмитра Дінзе. Зокрема, його змусили дати підписку про нерозголошення матеріалів попереднього слідства, що обмежило його можливості як захисника. Авторка публікації також вказала на ще один маневр російського правосуддя: оскільки Сенцов перебував у СІЗО, він не міг написати відмову від російського громадянства, яке автоматично присвоювалось жителям Криму після його анексії. А отже, де-юре, Росія судить свого громадянина, і його не можна ні повернути його до України через обмін полоненими (за Мінськими домовленостями – прим.), ні пустити до нього українського консула.

Справа Сенцова в Україні

У газеті «Джеркало тижня» журналістка Вікторія Самар у своєму матеріалі «Розфокус» проаналізувала, як українська сторона розслідує незаконне викрадення та ув’язнення Сенцова та інших політв’язнів. Як зазначає авторка, станом на 24 липня у справі Сенцова-Кольченка в Україні, яку було перенаправлено з Печерського райвідділу до слідчого відділу главку МВС у Києві, підозрюваних досі немає. Якість розслідування українською стороною незаконного утримання Сенцова, на думку журналістки, ілюструє той факт, що адвокатові Сенцова і Кольченка 13 липня зателефонував слідчий з проханням привести Кольченка на допит. «Слідчий не знав, що Кольченко вже рік і два місяці під арештом у Росії! Звісно, та обставина, що це був новий слідчий групи, і те, що в "старого" слідчого "на руках" іще 140 справ, багато що пояснює. Але не виправдовує — ні їх, ні систему, якщо ще можна так називати те, що залишилося від МВС України», - пише журналістка.

Адвокат Сенцова, Евгенія Закревська, повідомила, що справу заведено тільки за фактом викрадення. Тобто, у кримінальному провадженні немає матеріалів про катування, незаконне взяття під варту, та завідомо неправомірне рішення російського суду. «Поки що у журналістів є більше інформації у справі, ніж у матеріалах її розслідування. Журналісти розкопують інформацію про причетних до викрадення осіб, оприлюднюють її, а Закревська потім намагається змусити слідство цю інформацію перевіряти», - йдеться в публікації.

На думку адвоката Закревської, справу Сенцова і Кольченка в Україні слід розглядати набагато ширше, бо їх переслідування — це елемент російської агресії у Криму. До слова, такої ж думки і уповноважений у справах Європейського суду у правах людини Борис Бабін. Про це він розповів у інтерв’ю «Українській правді»: « Можу сказати перше: є обличчя, достатньо розкручені в медіа. Класичний приклад – Надія Савченко, Олег Сенцов. Хрестоматійний. Їхнє ув’язнення та утримання в заручниках є частиною агресії проти України. Це факт».

Загалом же, лейтмотивом статті є заклик до владної верхівки перестати просто спостерігати за російським самочинством та «висловлювати стурбованість». Тут журналістка проводить свого роду аналогію із політикою Путіна щодо російських солдат, що воюють в Україні та політикою української влади щодо наших політв’язнів: «Ми обурюємося цинізмом режиму Путіна, який покинув своїх громадян, — живих, убитих, полонених на Донбасі. Ми палаємо праведним гнівом. Ми засуджуємо. А хіба Олега Сенцова і Олександра Кольченка ми з вами не покинули? Їх і ще як мінімум 11 "заручників Путіна", чиї імена відомі. Чим, окрім заяв МЗС і політиків, держава захищає своїх громадян?»

Російська журналістка та правозахисниця Зоя Свєтова в інтерв’ю «Українській правді» (УП) висунула думку, що можливо, Росія хоче усунути Сенцова, бо його вважають лідером проукраїнського руху в окупованому Криму: «Олег Сенцов – справжній патріот України. Його ж посадили саме за те, що він в Криму боровся за єдину Україну і допомагав військовослужбовцям. За ним слідквали. Мабуть, ФСБ-шники розцінили його як лідера українського спротиву в Криму. Оскільки він більше за інших підходить за віком серед усіх, кого заарештували в цій групі…»

У власній публікації для УП «Питання для Петра Порошенка» Зоя Свєтова порівняла справу Сенцова зі справою чеченки Зари Муртазалієвої, яку 10 років тому звинуватили у підготовці теракту в Москві. «Дані справи чітко показували: Зару обмовили, зробили крайньою, в тому числі тому, що правоохоронцям був потрібен показовий процес над чеченською терористкою. І ось тепер – Сенцов. И той самий процес, на якому страшні українські націоналісти були б засуджені за те, що не погодились з тим, що кримнаш».

Вирок. «ПІСЛЯ»

Оголошення вироку Сенцову спровокувало дискусію у засобах масової інформації. Віталій Портніков у своєму матеріалі «Мантії в лайні» для «Лівого берега» назвав вирок російського суду «однією з найпереконливіших ілюстрацій абсурду, що панує в Росії після окупації Криму та початку «гібридної» війни на Донбасі». Сам процес суду над Сенцовим Портніков порівнює із судами сталінських часів: і тоді , і сьогодні ми бачимо звинувачення у надуманих злочинах без об’єктивних доказів. Він також вказав цілі, які міг переслідувати Кремль, засуджуючи Сенцова. Перша – показати власний суверенітет над Кримом. Друга – дати росіянам докази діяльності «терористів» «Правого сектора» на території Криму. І третя – залякати кимчан-патріотів України.

Російський історик та публіцист Дмитро Шушарін вважає, що вирок Сенцову і Кольченко – закономірний наслідок політики умиротворення Росії, яку проводять Україна, Європа та США. Про це він пише у своїй статті «Політика умиротворення» для газети «День». «Кремль робить тільки те, що йому дозволяють. Йому дозволили захопити Крим та переломити хід війни на Донбасі прямим військовим втручанням, яке світ відмовився помічати. Йому дозволили викрасти Савченко і Сенцова. І дозволили ті, кто справно постачає ільменіт для потреб російського ВПК. І ті, хто везе продукти в Крим. А головне – йому дозволяють ті, хто за рік у владі не зробив нічого для реформування української економіки, яка, схоже, ще глибше інтегрувалась з економікою Росії», - заявляє Шушарін.

В той же час, Катерина Барабаш у публікації для «Українського тижня» пише, що вирок Сенцову – ні що інше, як наслідок «повальної, катастрофічної неграмотності людей». При чому людей по обидва боки барикад. «Ліниві й недопитливі. «Кримнаш» тому й «наш», що його апологети неспроможні вивчити минуле. Невігластво, помножене на угноєні патріотизмом емоції («Он русский, и это многое объясняет!») суцільною стіною стоїть між людиною і законом. Навіщо читати історію, пріти над законодавством, з’ясовувати, наскільки й справді Крим «наш»? Бо ж отак розгорнеш книжку — й засумніваєшся: а чи наш-таки? Не хочеться», - пише Барабаш. Авторка зазначає, що й «ті, хто «кримненаш», також більше оперують емоціями, а не справжніми аргументами.
Іншу точку зору висловив у журналі «Вести. Репортер» Влад Азаров. Журналіст розмірковує про моральний вибір – промовчати або сказати про несправедливість – який для діячів культури може мати куди більше наслідків, ніж для звичайних громадян. Однак, на думку Азарова, така нещадне усунення українського режисера свідчить про те, що Росія боїться, що він буде почутий: «Мабуть, до тих пір, поки система настільки остерігається морального вибору режисерів, вона дійсно не настільки впевнена у своєму авторитеті та підтримці, як прагне показати. В іншому випадку не ставила б слово художника вище за своє».
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61