реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Дещо про війну двох стихій – паперової і глянцевої
Дещо про війну двох стихій – паперової і глянцевої

Дещо про війну двох стихій – паперової і глянцевої

Олена Бондаренко, 1 група, 2 курс.
Українці мають вчитися читати поміж картинок

Найпопулярніші читальні зали серед людей – потяги, автобуси, літаки. У дорозі час минає не так швидко, як хотілося б, тому ми й намагаємось надати йому прискорення за допомогою читання. Світ медіа у цьому питанні – весь до наших послуг, нам залишається лише обрати…

Їду в потязі. Дорога займає близько чотирьох годин, дві я з яких я перериваю всі свої речі в пошуках улюбленої книжки. Ні, це не можливо! Я просто не могла її забути. Я могла забути вимкнути праску, зачинити двері, нагодувати папугу, але тільки не Джека Лондона. Ну що ж, куплю газету, поєднаю приємне з корисним, подивлюся про який черговий Апокаліпсис пишуть українські й зарубіжні ЗМІ. Так, «Дзеркалу тижня» у виснажливій подорожі точно не місце, цю газету й на свіжу голову мій мозок не завжди адекватно сприймає. А от «День» точно підійде.

Газету «День» будь-ласка. Бажано, за сьогодні, - підбігаю я на станції до найближчої лавки з написом «Преса».
Її немає, - монотонно відповідає мені продавець, гортаючи сторінки чогось «жовтенького».

Такі самі відповіді ця мила панянка припасла мені й на запитання про «Газету по-українськи» (сподівалася, що в потязі зі мною випадково не опиниться викладач, яка заклинала нас не купувати цю газету) й про «Україну молоду», Бог із тим «Дзеркалом тижня», думаю, аби хоч це видання було. Але ні, із газет зовсім нічого.

Виявилося, що весь арсенал цієї невеликою лавки з іменуванням «Преса», що гордо підсвічувалось ліхтариками навіть посеред білого дня, складали лише журнали. Ну і добре, Україна має достатню кількість й інформаційних й аналітичних видань з глянцевими сторінками. Але й тут мене чекав справжній, як кажуть в народі, «облом». Сила-силенна блискучих обкладинок, на яких зображені українські зірки й голлівудські «супер-стар», реклама косметичних засобів, 1000 і 1 спосіб як їсти і не погладшали (от наївні люди, справді, чого захотіли!), якими кремами користуватися.

Повернулася до свого вагону я таки ні з чим. Хоча, чому одразу ні з чим? Зі свіжими роздумами, які й окупували мою голову на наступні дві години шляху.
Не потрібно проводити соціологічного дослідження, аби виявити смаки пересічних українців. Увагу звичайних людей привертають яскраві барви сторінок журналів і їм не завжди до смаку сіруваті листочки газет, які шурхотять у руках. Різницю між газетним та журнальним матеріалом, на мою думку, вловити не складно, враховуючи інформаційний і аналітичний стилі написання, оформлення, дизайн, самі думки авторів. Проте, можливо, різниця криється не на поверхні, не на сторінках самих видань, а у підсвідомості тих, хто їх читає?

Масова культура породжує чимало стереотипів та засмальцьованих суспільством думок. Якщо згадати фільми, серіали, рекламу по телебаченню, то вималюється один з таких стереотипів: чоловіки читають газети, жінки – журнали. У першому випадку, як правило, чоловік за вранішньою кавою прогортає сторінки політично-економічної газети й старанно робить вигляд, що розмірковує над тим, що там такого написали журналісти. У другому ж сюжеті, виявляється, що жінка гортає будь-який журнал мод, оточена юрбою подружок. У британських фільмах 20 сторіччя, наприклад, важко буде знайти епізод, де жінка з таким самим поважним видом, як і чоловік, читала б газету.

Їдемо далі. Незважаючи на сам зміст матеріалів авторів як в газетах, так і в журналах, для людей надзвичайно важливими є тактильні відчуття. Журнали гортати набагато приємніше через їхні гладкі глянцеві сторінки. Газети ж, незважаючи на свій поважний вік і досвід у сфері медіа, є шорсткими, легко рвуться та ще й часто через неякісний друк залишають чорні сліди на руках від фарби. Для когось – це дрібниця, але ж трапляються надзвичайно дратівливі члени суспільства.

Люди, чомусь, вважають, що, якщо вони в громадському транспорті читатимуть газети, оточуючі дивитимуться на них із більшою повагою. Ніби читання газети додає якогось статусу чи додаткових балів IQ. Населення поважає газети, довіряє їм, будує власний світогляд навколо матеріалів, які були надруковані саме на сіреньких листочках, які шурхотять і ніяк не хочуть згинатися в потрібну сторону, коли ти хочеш перегорнути сторінку.

Особисто у мене складається таке враження, що газети мають більш прискіпливий відбір на посади журналістів у своїх редакціях, аніж журнали. До прикладу, ще навчаючись у школі, я вирішила, що практика майбутньому журналісту необхідна просто зараз і вирішила випробувати свою удачу у місцевих ЗМІ. Було досить дивно, навіть трохи образливо, що до жодної газети мене не взяли, а от одразу два журнали були не проти співпраці зі мною. Зі мною, яка на той час окрім шкільних творів нічого в житті не писала і поняття не мала, що означає цей дивний вираз «привернути увагу читача». Так само, гортаючи звичайні оголошення на сайтах про пошук роботи для журналістів і натикаючись на пропозиції від журналів і газет, помічаєш настільки вимогливішими є останні у виборі кандидатів на посаду. Звичайно, це відображається на якості матеріалів, але… Добре, визнаю, це досить сумнівний фактор, але це просто мої власні спостереження, за які я сподіваюсь не потрапити на гільйотину критики.

Насправді, підбирати улюблений друкований ЗМІ – це особиста справа кожного. А за тим, що саме читає людина, можна багато чого розповісти про її особистість, її інтереси та погляди. Чеський письменник Карел Чапек говорив: «Є люди, що не вірять навіть прогнозам державного метеорологічного інституту, якщо не прочитають їх у СВОЇЙ газеті». Власне, на місці цієї газети міг бути й журнал, адже, якщо ви довіряєте певному виданню, то не важливо, які сторінки ви гортатимете – паперові чи глянцеві.

Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61