реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Газети VS Журнали. У чому «кайф»?
Газети VS Журнали. У чому «кайф»?

Газети VS Журнали. У чому «кайф»?

Валерія Ковтун, 1 група, 2 курс.
Українцям треба полюбити періодичну пресу. Газети варто читати в комплексі з журналами.

З дитинства люблю запах свіжого друку. Особливо ставитися до періодичної преси мене навчив дідусь. Ми мали спеціально відведену вечірню годину для читання нових номерів: дідусь садив мене малу на коліно, розгортав двометрові, як мені тоді здавалося, «Сільські вісті» й зачитував новини. Тоді ми переходили до кросвордів, я старанно виводила літери в клітинках і до безтями раділа, коли вдавалося заповнити всі поля.

Минуло більше десятка років, а моя пристрасть до періодичної преси й досі не згасла. Єдине – тепер надаю перевагу журналам. Удома вже назбиралися чималі стоси «Країни» й «Українського тижня», а віднедавна колекцію поповнює німецький «Der Spiеgel». Газети для мене – це джерело інформації, яку варто знати, щоб вміти вибудувати ланцюг подій, коли самій доводиться писати матеріал. Журнали – це естетизм, перемішаний з новинами, заправлений актуальними подіями і вдало підібраними ілюстраціями, та ще і з дрібкою суб’єктивізму. Одним словом, журнали – це красиво оформлена інформація, що мене цікавить, це якість друку, за яку я готова платити відповідну ціну.

Недолік газети – у її габаритності. Не люблю, коли доводиться обкладати папером все своє робоче місце, щоб знайти матеріал, який цікавить. Можливо, це недолік вітчизняної періодичної преси. Мені ще не доводилося бачити в Україні такі ж зручні формати газет, як, скажімо, німецька «Süddeutsche Zeitung» або «Frankfurter Allgemeine Zeitung». У них кожна рубрика йде окремим комплексом, який за необхідності легко виймається. Таким чином можна прихопити з собою частину випуску і без докорів сумління читати її в громадському транспорті, не обмежуючи габаритною газетою простір сусідів. Нехитрий метод друку, який українська преса ще не взяла на озброєння .

Будучи палким прихильником журналів, віддаю першість газеті за її вік і пройдені кола тисячолітньої історії. Трішки копнемо в минуле. 59 рік до нашої ери. Життя починає вирувати на світанку, представник римського патриціату збирається на чергове засідання місцевого сенату. Накинувши білосніжну тогу, він прямує в їдальню на сніданок. Там у ці часи обходяться без кави й круасанів, але на столі вже лежить газета «Acta Diurna» про останні рішення, прийняті центральним керівництвом. Система доставки інформації налагоджена за наказом Юлія Цезаря: рукописи з Риму листоноша привозить у кожну провінцію. О диво: світ не знатиме, що таке кава й круасани, десятки століть; культура ж ранкового читання газет почне розвиватися ще перед рубіконом нової ери.

Газета змінюватиме свій «імідж» і контент, пристосовуючись до нових епох і режимів. Спрощуватимуться методи збору інформації, з’являться нові особливості її подачі, однак певні принципи лишатимуться незмінними. Основне завдання газети – інформувати, подавати свіжі новини й бути доступною. Через останнє, власне, вимоги до якості газетного паперу невисокі.

Відлік історії журналів почався значно пізніше – з 1663 року, коли світ побачило німецьке видання «Erbauliche Monaths Unterredungen» . Воно спеціалізувалося на літературі та філософії, відповідно й читацька аудиторія була представлена інтелектуальною елітою країни. За іншими джерелами з’ясовується, що Франція теж претендує на звання батьківщини першого журнального видання – «Journal de Savants», яке вийшло 1665 року. Воно мало подібну тематику й теж було вузькоспеціалізованим.

Журнали й досі мають обмежену читацьку аудиторію. По-перше, усіх не може цікавити вузька тематика, яку пропонує те чи інше видання. По-друге, ціна за кольорові ілюстрації і глянсовий папір не кожному по кишені. Якщо ж іще взяти до уваги споживчий кошик українця в умовах гібридної війни, з’ясується, що більшість задовольняється безкоштовними «Вестями». То чи буде в такому суспільстві попит на «Esquire»? Не дивно, що цей журнал давно зник з прилавків української періодики.

Періодика формує імідж про розвиток журналістики в певній країні й інтелектуальний рівень її населення. Сумні реалії змушують визнати: невибагливий український читач веде вітчизняну пресу до деградації. У той час, коли німець без тіні сумніву платить за газету три євро, для більшості українців ця сума є прожитковим мінімумом на день. Щоб утриматися на ринку праці, журнали зменшують витрати на папір, замінюючи його на менш якісний, урізають обсяг. Та хіба не кортить українцеві тримати в руках видання, створене за високими стандартами?

І хіба ж не в тому кайф, щоб читати висококласні газети чи журнали і пишатися, що це продукт діяльності країни, у якій ти живеш?


Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
«Семь дней» з життя Сергія Кириченка»
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
(044) 481-45-61