реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Коли ні кава, ні круасан уже не потрібні
Коли ні кава, ні круасан уже не потрібні

Коли ні кава, ні круасан уже не потрібні

Будзяк Наталія, 2 група, 1 курс.
культура


або історія про те, як не знайшлося в Україні що почитати

Коли людям хочеться створювати собі настрій? Та хоча б у один із таких неповторних сонячно-дощових осінніх днів, як нині. Коли хочеться затишку, атмосфери і чогось для душі. Уявляю себе у такій-от атмосфері, на канапі з чашечкою запашної кави, і душа відразу спонукає йти шукати оте необхідне «щось» - хороший літературний журнал. Паперове диво, яке деколи буває приємніше погортати, ніж книжку; від книжки ж-бо знаєш, чого очікувати, а журнал здатен дивувати, часто й кілька разів за номер, занурювати у зовсім різні світи водночас.

Я навіть знаю, що саме і де шукати. Безвідмовний кіоск «Преса» навпроти університету – місце, де всі юні студенти-журналісти купляють друковані видання, «наполегливо рекомендовані» викладачами. Там завжди є все і у великій кількості, переконувалася не раз. Перестрибую калюжу від нетерпіння і нахиляюся до віконечка:

- Доброго дня, маєте журнал «Дніпро?

Продавчиня відривається від читання і здивовано глипає на мене окулярами.

- Такого давно вже не існує, - каже переконано.

Обходжу ще декілька кіосків, забігаю навіть у гіпермаркет, де через велику кількість людей мала би бути одна з основних точок постачання преси. Міфічного і такого бажаного «Дніпра» ніде не існує. Зрештою, погоджуюся на існуючі літературні газети, і везу їх додому; хоч настрій створити вже не виходить.

Чому саме про «Дніпро» мова? Бо то – чи не найвідоміший літжурнал сучасної України. До того ж, позиціонує себе як «вічно» молодіжний і має фантастичний тираж – понад 10 тис. примірників, а це – замислитись – сума тиражів всіх інших видань в Україні подібного типу. Тобто, якщо вже «Дніпро» такий примарний (його паперова версія, принаймні), то що говорити про інші літературно-художні журнали?

Бачимо, у якому іронічному становищі знаходиться сучасна наша періодика. А як же шанси для нового покоління письменників-поетів? Як же виховання молоді в ногу з сучасною елітарною (напевно, можна так сказати?) культурою? Я недарма приписую «Дніпру» таку важливість і такі значні ролі. Позаторік, так само не знайшовши його у продажу, передлатила паперове видання, щоб хоча б потримати у руках. І, знаєте, - тримала б таке у руках постійно. Дизайн, який можна сказати цікавим, чи принаймні, оригінальним; наповнення, яке ще жодного разу не розчарувало з точки зору різноманіття та свіжості; і, звичайно, сам формат – з гарного паперу сторіночки, які так приємно гортати.

Можливо, комусь справді більше подобається читати газети, таке собі романтичне французьке кліше – широка ранкова газета в руках та круасан на столику. Як видання краще відчувається в руках – то справа особиста, про формати не сперечаються. Але ж наповнення, виявляється, залежить від формату!

Газети «Літературна Україна» та «Українська літературна газета», що претендують на лідерство у своїй ніші, мають матеріали зовсім іншого характеру, ніж журнал. Перша пропонує новини, зокрема що стосуються діяльності Національної спілки письменників, слідкує за іменами й датами, друкує критику та інтерв’ю, а от на «поезію-прозу» залишається, по суті, тільки один розворот. Друга не дуже відрізняється від першої, так само слідкує за літпроцесом та новинами, анонсує та підсумовує конкурси і тому подібне. Знов отримуємо в загальному зовсім малий відсоток від газети власне творів, сучасних, класичних, вітчизняних чи бодай зарубіжних – байдуже, просто текстів, яких хотілося б читати, бачити у вічі той самий літ процес, зрештою, отримувати естетичну насолоду. Складається враження, що такі газети можуть насправді бути цікавими лише людям зсередини сфери – організаторам спілок так конкурсів, власне письменникам, які куплятимуть видання, щоб показати внукам себе на газетній шпальті, та, можливо, вчителям літератури, які дуже вже люблять свою роботу.

А що ж забезпечить потреби власне читача? Де шукати ту примарну, як і наші сучасні літжурнали, українську молоду літературу? Де виховуватися молоді, культурно і естетично? Насьогодні відповіддю може бути лише інтернет. Але хіба ж він може забезпечити всю ту повноту відчуття слова, що її дає друковане видання?

Та це вже тема для іншої історії.

А поки що весь підсумок – ні круасан, ні каву нема за чим смакувати.

Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61