реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Ексгібіціонізм по-трієровські
Ексгібіціонізм по-трієровські

Ексгібіціонізм по-трієровські

Вероніка Луцька
рецензія на фільм «Німфоманка» Ларса Фон Тріера


З перших секунд стрічки стає зрозумілим – про голлівудські кліше на кілька наступних годин можна забути. На вас чекає великий і місцями жахливий арт-хаус. Хороша операторська робота, покладена на «Rammstein», переносить глядачів одразу до фіналу історії: у вузький провулок, де, побита життям та колишнім коханим, лежить німфоманка Джо (Шарлотта Генсбург). Там її знаходить Селігман (Стеллан Скарсгорд), який пропонує жінці чай, місце для сну і себе у ролі уважного та неупередженого асексуального слухача.

Ексгібіціонізм по-трієровські


Хоча зачекайте. Історія фільму «Німфоманка», знятого данським режисером Ларсом фон Трієром, розпочалася значно раніше, ніж ви побачили перші кадри. "Порнофільм, який я хочу зняти, називається "Східна і Західна церкви", - заявив фон Трієр у той час, коли ще коментував власну творчість. Такий амбіційний задум перетворив стрічку на найочікуванішу для багатьох кіноманів прем’єру 2013 року. Активне обговорення, природно викликане неприродними для великого екрану темами і сценами, змусило купити квиток на «Німфоманку» навіть тих, хто не знайомий з творчістю скандального режисера.

Повертаючись до сюжету, оповідь подається певною мірою на книжний лад. Розмова між Джо та Селігманом тягнеться спокійно і неспішно, вона допускає багато відступів будь то діалоги про рибалку чи дискурс з приводу поділу християнської церкви . У цю канву вплетена історія героїні, життєпис німфоманки у восьми розділах. Все починається з дитячих забавок, проходить через перший досвід, єдине кохання, смерть батька, розпад сім’ї та закінчується у вже відомому нам провулку.

Одним з найяскравіших епізодів всієї стрічки критики називають третій розділ – «Місіс Н». Тут режисер зміщує фокус з головної героїні на тих людей, які стали своєрідними жертвами її захоплення. Театр абсурду, розіграний Умою Турман у ролі дружини одного з коханців Джо, стає яскравою плямою на фоні емоційно приглушеної оповіді.

Реальність Ларса фон Трієра взагалі не викликає запитань до сукупної назви останніх робіт – трилогія депресій. «Німфоманка» практично позбавлена радісних моментів. «Забудьте про кохання» закликає нас постер стрічки. Та схоже не лише про нього, а й про багато інших людських почуттів : жаль, співчуття, відданість, вдячність. Герої, створені режисером, або невиправдано жорстокі, або спокійно складають пасьянс у будь-яких життєвих умовах. Навіть єдиному позитивному герою – батьку Джо (Крістіан Слейтер) – не дали можливості відійти з гідністю. Трієрівські ж типові ролі жінки та чоловіка, найяскравіше зображені в «Антихристі», знайшли відголосок і в цій історії.

Ексгібіціонізм по-трієровські


Якщо ви очікуєте від історії ледь не наукового опису німфоманії як явища, великою мірою доведеться розчаруватися. Ні причин, ні переживань, ні дієвого лікування. Лиш трохи богохульна сцена першого оргазму та сексуальна зацикленість на всьому, включаючи себе. Навіть ті, то чекають від стрічки лише порно, можуть певною мірою засмутитися. Наповнення неприкритими геніталіями не перетворило «Німфоманку» на порнофільм як мінімум тому, що у тих коротких моментах, коли це не сприймається як художній засіб, воно викликає хіба що відразу. Та й взагалі, фільм не про те.

Оцінюючи стрічку як історію німфоманки, легко побачити, що упущено безліч моментів, про які вже говорилось вище. У той же час сюди запхано і багато недоцільного – роздуми, які ні до чого не ведуть, загальновідомі факти та навіть ефектний фінал. «Німфоманка» стала opus magnum для режисера не через беззаперечну геніальність, а тому, що в ній весь Ларс. У кожному герої та їх діалогах . У стрічці зібрані відголоски багатьох фільмів (варто згадати хоча б сцену з дитиною на балконі) та показано увесь арсенал режисерських «трюків» - чорно-біла зйомка, комп’ютерна графіка, що дозволила поєднати відомих акторів та дублерів у відвертих сценах, поліекранність, різноформатність та специфічний монтаж. Фільм як підсумок життя та творчого шляху. В вуста героїв вкладені відповіді фон Трієра всьому світу. Стосовно політкоретності, педофілів, релігії, всього, що люди ніколи не наважуються обговорювати на публіку.

А ще Режисеру вдалося перетворити «Німфоманку» на один з тих енциклопедичних фактів, якими не без задоволення собою послуговується Селігман. На числа Фібоначчі та симфонію Бетховена. На знання, яке приємно засвітити у товаристві, навіть не знаючи суті та цінності. Хоча оцінити культовість стрічки навряд можливо – критерії оцінки ідей конкретної людини набагато складніші, ніж критерії оцінки звичайного фільму. Проте може здаватися, що суспільство вже ухвалило свій вердикти, більш того, переважно позитивний. Та чи не йдемо ми стопами Джо? Втомлені від потоків інформації та картинок, у пориві садизму звертаємося до Трієра, аби хоч щось відчути. За все сильнішими ударами по естетиці, моралі та людяності. Циклами по три.
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
"Віче" №1, 2018
"Де-факто", №1 2018
Валентин Мондріївський: «Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом?»
Інформаційна боротьба напередодні виборів
«Україна понад усе!»: репортаж з маршу УПА в Києві
Усіма «Забутий» парад
Христина Равлюк: «На інформаційні вкиди треба реагувати миттєво»
Моя особиста думка на вашу особисту думку
Кого вважати достойним?
Олесь Маляревич: Якщо б за це платили гроші я працював би в 10 разів ефективніше
Костянтин Сердюк: «Жінки кладуть мої труси собі в гаманці та мріють народити від мене дітей!»
Олег Костюшко: «Настав час Україні бути державою-сервіс, а не державою-поводир!»
СУДДЯ ЄВГЕН ЧАКУ: «ЗАВЖДИ БУДЕ НЕЗАДОВОЛЕНА СТОРОНА, ТОМУ ДО КРИТИКИ ТРЕБА ВЖЕ ДАВНО ЗВИКНУТИ»
Богдан Ходаковський: “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший-другий ряд – там будуть наші”
Максим Зуєв: «Ми плануємо спонукати приватних власників передавати свої землі на безоплатній основі»
Юрій Коновальчук: «Мета будь-якої партії — це захоплення влади»
Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»
Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
Вибіркові дисципліни 2019
Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
Вибори не за горами
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
(044) 481-45-61