реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Повернутися в дитинство без війни
Повернутися в дитинство без війни

Повернутися в дитинство без війни

Вікторія Кондрацька, 4 група, 3 курс.
Війна закарбовується в історії, проте спогади про неї залишаються на рівні підсвідомості. Особливо, дитячі спогади. УНІАН зібрав поради експертів щодо того, як адаптувати українських малюків, що стикнулися з війною, до мирного життя.

фото REUTERS

Психологічної підтримки потребують діти, які стали переселенцями, очевидцями бойових дій і навіть ті, хто систематично про них чує. Спогади про війну назавжди врізаються у дитячу пам’ять: покоління 30-40-их років минулого сторіччя навіть зараз проводить паралелі з тими подіями, що їм довелось пережити в дитинстві. І повторне переживання, або ж тільки нагадування про стресові ситуації, може бути як психологічною травмою, так і посттравматичним стресовим розладом.

За даними звіту ЮНІСЕФ, станом на квітень, приблизна кількість так чи інакше постраждалих від анексії Криму і подій на Донбасі дітей в Україні – 1,7 млн. Крім того, внутрішніми мігрантами стали 154 635 дітей. Поранених на сході малюків – 174, жертв бойових дій – 65. Однак, починаючи із січня поточного року, лише 19 тисяч дітей отримали психосоціальну підтримку чи відвідали дружні до дитини зони, створені у Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях.

Тому не дивно, що зараз в Україні історії, коли дитина пережила психологічну травму, непоодинокі. «Було страшно, коли ми сиділи у підвалах. Але я хочу повернутись у рідний Донецьк, я пам’ятаю, який там був гарний парк, як росли квіти», – ділиться своїми переживаннями 7-річна Валерія з Донецька.
Матір дівчинки, Руслана, розповідає, що зверталася за допомогою до психологів, бо дитині було складно пережити «постійну тривогу, коли перебуваєш у зоні конфлікту, а також невизначеність із переселенням».

Проблему видає поведінка дитини

Повернутися в дитинство без війни

УНІАН

Втім, на думку директора благодійного фонду «Майбутнє Луганщини» Юлії Безкровної, вже перебуваючи у мирній зоні, діти можуть важко переживати те, що вже побачили і запам’ятали. «Наприклад, коли дитина, яка переїхала із окупованої території, чує якийсь гуркіт, то у неї відразу спрацьовує рефлекс, що почався обстріл і потрібно ховатися», – розповідає вона.

Таким чином, якщо фізичні травми є видимими, то психологічні, найчастіше, приховані. А діти в умовах війни потребують психологічної допомоги і нового підходу до виховання. «Діти тривожні, діти замкнуті, навіть коли вони граються, їхні ігри, переважно, спрямовані на гру у війну, коли потрібно ховатися… Тобто, навіть в іграх відчувається щось, що пов’язане з небезпекою», – зазначає старший науковий співробітник Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України Олена Музичук.

За її словами, коли у дитини різко змінюється поведінка, батьки повинні звертатися за допомогою. «Тобто, коли дитина не хоче їсти, чи дуже погано спить, або прокидається вночі, голосно скрикуючи», – розповідає експерт про симптоми дитячої психологічної травми.

У Кризовому центрі медико-психологічної допомоги Інституту психології та Національного медичного університету імені Богомольця запевняють, що основний спосіб подолання стресу і посттравматичного синдрому у дітей – родинна підтримка. «Діти сприймають світ через призму поведінки батьків. Саме від них залежить формування ставлення до світу, до певних подій. Тобто, дітям дуже важко відрізнити реальну загрозу від нереальної», – зазначає Олена Музичук.

За її словами, посттравматичного синдрому можна уникнути, якщо батьки будуть правильно себе поводити з дітьми. Тобто, пояснювати, що зараз ситуація не така, як була раніше. Мовляв, зараз сім’я знаходиться в інших умовах, але справляється, разом все зможемо. Своїми діями потрібно говорити дітям: «Я з тобою, я тебе підтримую». «Дуже важливо розмовляти з дітьми, обговорювати проблеми. Якщо здається, що щось із дитиною не так, варто просто поговорити з нею про все, що турбує. Крім того, це можна з’ясувати в іграх. Просто з дитинкою погратися в будь-що, і вже буде зрозуміло, на що звернути увагу», – підкреслює спеціаліст.

Адекватність батьків – перша допомога

Повернутися в дитинство без війни

Фото: УНІАН

Позбутися стресу і посттравматичного стресового розладу (ПТСР) у дітей допомагають спеціальні терапевтичні програми. Доктор психологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, психотерапевт, доцент кафедри соціальної та практичної психології Житомирського державного університету ім. Івана Франка Вікторія Горбунова зазначає, що «доведену ефективність мають програми, засновані на когнітивно-поведінковій терапії (КПТ), в усьому світі КПТ є методом першого вибору при роботі з ПТСР».

Якщо коротко, то існує три основні інструменти методу. По-перше, розповісти дітям, що з ними відбувається і про те, що всі симптоми є нормальною реакцією на ненормальні події. Наприклад, для найменших, до 7-8 років, гарний спосіб діалогу – це казки.

По-друге, дати дітям навички емоційної регуляції, зокрема навчити стикатись із тригерами (нагадуваннями, які провокують негативні реакції). Наприклад, хлопавки або салюти можуть викликати сильний страх через те, що асоціюються з пострілами.

По-третє, створити умови, щоб діти не замовчували травматичні історії, могли в безпеці та нормальному сприйнятті з боку дорослого розповідати про них, малювати або записувати. «Я так і кажу дітям: «Найбільше, чого не люблять погані спогади – це бути відкритими для інших, тоді вони вивітрюються і більше не завдають болю», – розповідає психотерапевт.

На переконання Вікторії Горбунової, навряд чи можна вберегти дітей від постійних інформаційних потоків про війну, однак їх можна підготувати. «Наприклад, дати пояснювальну модель того, що відбувається. Звісно, в кожному віці ми будемо говорити інше, але головна ідея в тому, щоб дитина не придумувала собі жахливі історії, а мала логічне пояснення подій, без зайвої тривоги та катастрофізації. Втім, не варто саджати (особливо маленьких дітей) перед телевізором, або емоційно обговорювати в їх присутності жахливі подробиці. Однак, і замовчувати інформацію також не можна», – розповідає вона.
Експерт зазначає, що хронічні посттравматичні стресові розлади (ПТСР) не мають строку давності і можуть «вистрелити» в будь-якому віці. «Це може серйозно вплинути на майбутні взаємини людини, стратегії того, як, вже дорослою, людина будуватиме життя, чи довірятиме іншим, чи зможе бути відкритою та навіть люблячою. Однак, і особливо перебільшувати наслідки ПТСР – не варто. Близько у 70% випадків ПТСР (якщо він був, а переживання травми не завжди веде до розладу) минає без втручання фахівців, достатньо підтримки з боку дорослих та зміни середовища», – вважає вона.
Увага і маленькі свята

Повернутися в дитинство без війни

Фото: Прес-служба Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Один зі способів підтримки та зміни середовища для подолання стресу є фотографія, вважають волонтери. Наприклад, у рамках Всеукраїнського благодійного проекту «Діти героїв» проводяться безкоштовні фотосесії для дітей українських військових. Мета – подарувати родинам позитивні емоції.
Координатор проекту Марія Конішевська розповідає, що сім’ї чоловіків, які захищають Україну, перебувають у постійному стресі. «А ми, як фотографи, можемо трішечки підняти настрій, відволікти, подарувати фотосесію. Фотосесія – це не тільки фотографії як результат роботи, а це також створення образу. Ми підключили і візажистів, і перукарів, і handmade-майстрів, які приносять на зйомки віночки та інші аксесуари. Тобто, робимо для діточок маленьке свято», – говорить дівчина.

Волонтер зазначає, що спочатку активісти непокоїлись, що сім’ям військових буде не до свят, навіть маленьких. «Однак зараз нам дуже вдячні і бабусі, і батьки, і дітки. Кажуть, що за багато часу вони ніколи так не раділи», – розповідає Марія.

«Приходять багатодітні сім’ї, приходять ті, де батько загинув чи лікується зараз із тяжким пораненням», – продовжує вона.
Наразі, біля двохсот фотографів, що працюють у проекті, відзняли більше тисячі дітей по всій Україні, у 19 областях. Також волонтери планують 1 червня провести виставку, щоб привернути увагу до проблеми, бо таких дітей дуже і дуже багато. «Ми хочемо привернути увагу до цих сімей, тому що їм потрібна підтримка від держави (і матеріальна, і моральна)», – зазначає Марія.

Особливої уваги потребують діти, чий батько загинув або постраждав на цій війні. Допомогти таким малим українцям має програма Наставництва для дітей героїв АТО благодійної організації «Львівська освітня фундація». Куратор проекту Маріанна Білик розповідає, що ідея підтримки виникла, коли із зони АТО почулись перші звістки про загиблих. «Ми вирішили зробити таку програму, яка передбачає, що один волонтер, один наставник, опікується однією дитиною героя. Тобто, вони разом проводять час, вони разом гуляють, навчаються, ходять до театру, проводять різні майстер-класи – дуже різна діяльність і виховна, і дозвіллєва. Зараз у нас по Україні вже працює 15 наставників – із Дніпропетровська, Кременчука, Києва, Львова, Луцька, Краматорська», – говорить вона.

Наставниками є молоді люди від 18 до 35 років, а особливостям роботи з дітьми, які опинилися в кризовій ситуації, їх навчають практикуючі психологи. «Подати заявку може кожен, але для того, щоб стати учасником, важливо, щоб ти був відповідальною особою. Важливо, щоб у твоєму районі чи в місті була така сім’я, щоб це локально було зручно, щоб ви могли зустрічатися частіше, щоб це не був короткотерміновий контакт. Тут, власне, сама особа є найголовнішим критерієм відбору», – зазначає Маріанна Білик.

Загалом, усі експерти вважають, що подолати психологічні травми і уникнути посттравматичного синдрому дітям допоможе комплексна підтримка. Небайдужість оточуючих, взаєморозуміння та любов близьких людей сприятимуть тому, аби будь-яка дитина знову могла насолоджуватись мирним життям. І, головне, відчувала себе не дорослим, обтяженим війною, а повернулася у безтурботне дитинство.

Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
(044) 481-45-61