реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Ідеальний план: писати і в'язати
Ідеальний план: писати і в'язати

Ідеальний план: писати і в'язати

Дарія Симоненко, 3 курс.
5 років в Інституті журналістики дали змогу Нелі Ваверчак по вуха закохатися в літературу і попрацювати автором колонки «Українці – читайте!» в газеті «День». Готуючи дипломну роботу, студентка серйозно взялася за дитяче хобі — в’язання. Тепер Неля — Серебро, одеситка і засновник проекту «ШарфШапка», в рамках якого створює та реалізує в’язані речі.

Мій незапланований вікенд у Південній Пальмірі завершився бесідою з випускницею Інституту журналістики 2014 року. Під час зустрічі в затишному кафе старого міста Неля Серебро розповіла про досвід роботи в медіа, зміну професійних орієнтирів та про свої дві Одеси.

«ЩЕ В ДИТИНСТВІ ЖУРНАЛІСТИКА ЦІКАВИЛА МЕНЕ ЯК СПОСІБ ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ, ПОГЛИБИТИ ЗНАННЯ ПРО ЛЮДИНУ, ЯВИЩЕ, СВІТ»

У шкільні часи Неля знала, що вступатиме лише до Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Вона брала участь у конкурсах із мови та літератури, читала на літніх канікулах всі твори наперед. «У школах варто давати більше літератури і пояснювати її по-іншому», — впевнена Неля. Дівчина витягає з сумки другий том «Шидеврів світової літератури» Михайла Бриниха. Цю книгу вона вважає гарною спробою реанімувати класику, відійти від радянської критики. Засуджує радянщину Неля і в системі освіти: «Якщо ви добре вчитиметеся в школі, після випуску все складеться чудово», — ось у чому переконують дітей замість того, аби готувати їх до реального життя».

«КОЛИ Я ПРИХОДИЛА ДО БІБЛІОТЕКИ В РІДНОМУ МІСТЕЧКУ НА МИКОЛАЇВЩИНІ І ПРОСИЛА ДАТИ «ФІНАНСИСТА» ДРАЙЗЕРА, МЕНІ ПРОПОНУВАЛИ ПОШУКАТИ ЦЮ КНИГУ У ВІДДІЛІ ЛІТЕРАТУРИ З ЕКОНОМІКИ»

Неля Ваверчак зростала в провінційній Баштанці, де доводилося жити в інформаційному вакуумі, тому переїхавши навчатися до Києва, з задоволенням поринула в насичене культурне життя столиці. Одним із улюблених заходів став Книжковий Арсенал.

«Я НІКОЛИ НЕ ДУМАЛА ЗМІНИТИ УНІВЕРСИТЕТ, НЕ ВІДЧУВАЛА РОЗЧАРУВАННЯ У ВИШІ. ЯКБИ БУЛА МОЖЛИВІСТЬ НАНОВО ОБИРАТИ 6 РОКІВ ТОМУ, Я ОБРАЛА Б САМЕ ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ»

На першому курсі Неля, як і більшість студентів ІЖ, думала, що доведеться безкінечно писати замітки, а хотілося швидше перейти до репортажів, інтерв’ю, нарисів. Ще першокурсницею дівчина зрозуміла, що інформаційна журналістика не особливо її цікавить. «Мене ІЖ навчив багато читати, завдяки йому завжди із собою беру книги. За часів студентства читання було в першу чергу способом «вбити час». Неля відмічає і один із головних плюсів Інституту журналістики — доволі демократичне ставлення до студентів: «Час в ІЖ можна використати з величезною користю для самоосвіти».

«В ІНСТИТУТІ ЖУРНАЛІСТИКИ 60 % СТУДЕНТІВ МАЮТЬ МЕТУ, СИЛЬНУ МОТИВАЦІЮ, РЕШТА 40 % ПЕРЕБУВАЮТЬ У СТАНІ «ХОЛОДЕЦЬ», ШУКАЮТЬ СЕБЕ»

Серед випускників ІЖ трапляються незадоволені тим, що не отримали практичних навичок у виші. Мовляв, після отримання диплому, їх через це не беруть на роботу. Неля згодна з тим, що для студентів на радіо- та телевізійній журналістиці технічна база застаріла. Проте на обраній нею пресовій спеціалізації проблем із технічним забезпеченням немає. На думку випускниці, навчаючись «на пресі», треба постійно писати, давати читати викладачам, стиль яких подобається, ознайомлюватися з матеріалами своїх колег з інституту та журналістів-практиків. Неля вважає, що теорію можна і самотужки вивчити, а от можливість вчитися у професіоналів слід завжди використовувати.

«Що добре в нашому університеті, так це те, що запрошують багато цікавих та успішних людей, є реальна можливість познайомитися з ними, чогось навчитися, створити про зустріч хороший матеріал». Вже стажуючись у газеті «День», Неля відвідала майстер-клас із Ларисою Івшиною в Інституті журналістики, і саме там особисто познайомилася з головною редакторкою видання. Після бесіди з нею практикантку запросили стати редактором щотижневої рубрики в «Дні», яка називалася «Українці — читайте!».
«ЩО В СТАРШОМУ ВІЦІ ТИ ПРИЙДЕШ В ЖУРНАЛІСТИКУ, ТО КРАЩЕ. У БУДЬ-ЯКІЙ СФЕРІ, В ЯКІЙ ПОЧИНАЄШ ПРАЦЮВАТИ, ТИ СТИКАЄШСЯ З ЛЮДЬМИ, КОТРІ ВЖЕ ЧОГОСЬ ДОСЯГЛИ, — І ВИНИКАЄ ПОТРЕБА ГОВОРИТИ З НИМИ НА РІВНИХ»

Японська система побудови кар’єри, коли працівник повинен пройти шлях від найнижчої посади до вершини, не зовсім актуальна в медіа. «У редакції треба зовсім небагато часу (до трьох місяців), щоб навчитися працювати на новинній стрічці, писати в нескладних жанрах, «вловити» стиль видання — для цього навіть вищу освіту необов’язково мати», — запевняє Неля.

Водночас дівчина підкреслює, що для журналіста дуже важливий бекграунд. На власному досвіді Неля переконалася, що інтерв’юєрові треба бути достатньо освіченим, мати певний багаж знань, аби зробити гарний матеріал. Їй пригадуються «прохідні» інтерв’ю, в яких вона недостатньо розкрила особистість респондента. Але на противагу матеріалам, що їх Неля оцінює доволі критично, пригадуються і хороші тексти, якими можна пишатися. З особливою теплотою вона розповідає про перший матеріал для запропонованої нею підрубрики «У бібліотеці» в газеті «День». Задля нього Неля завітала до оселі Євгена Сверстюка: у більш ніж скромній квартирі на Лівобережці письменник-дисидент показав свою колосальну бібліотеку. Кореспондентка відзначає своє інтерв’ю з фотожурналістом Максимом Дондюком, який реалізує соціальні проекти — фотовиставки, присвячені проблемі епідемії туберкульозу в Україні. У форматі відеоінтерв'ю Нелі вдалося поспілкуватися з Джамалою: ґрунтовна підготовка до бесіди зі співачкою, майже трьохгодинна зйомка і найскладніше — монтаж матеріалу, вибір квітесенції для глядача.

«Я ПРОМОНІТОРИЛА ОДЕСЬКІ ЗМІ, І НЕ ПОБАЧИЛА СЕБЕ В ЖОДНОМУ З НИХ. ЦЕ БУВ ШАНС ПОЧАТИ ВСЕ З ЧИСТОГО АРКУША»

Після захисту бакалаврської Неля одразу почала планувати проект для захисту ступеня спеціаліста. Вона трепетно показує «Плахту» — власноруч написаний і зверстаний журнал. Більше ніж півроку п’ятикурсниця «жила» цим виданням: брала інтерв’ю в інсайдерів фешн-індустрії, досліджувала архів музею Івана Гончара. Навесні Неля вже знала, що переїжджатиме до хлопця в Одесу. Паралельно на останньому курсі дівчина почала ґрунтовно займатися в’язанням. Тож незадовго до закінчення вишу Неля створила свій невеликий проект, для якого в’яже речі та аксесуари.

В’язати Нелю навчили сестри в дитинстві, тож її ляльки завжди були вдягнені в модні речі. Хоча зараз зв’язані в підлітковому віці світери дипломована журналістка вважає жахливими; а все тому, що ліньки було перероблювати.

«МЕНЕ ПРИГОЛОМШИВ ІНСТАГРАМ ЯК УНІКАЛЬНА ПЛАТФОРМА ДЛЯ РОЗВИТКУ КРЕАТИВУ»

Вагомою причиною для вибору на користь в’язання стало знайомство з новою соцмережею Instagram. У ній Неля знайшла акаунти людей, котрі з нуля почали займатися в’язанням і досягли великих успіхів. Натхнення додали й історії відомих у світі в’язальниць Тіни Зольхайм і Сасс Казнс. Перша кинула юриспруденцію заради свого хобі, працювала в домах іменитих французьких дизайнерів, а потім відкрила власну справу, а друга створила в Лос-Анджелесі цілу спільноту для в’язальників та їхніх клієнтів: шоурум, лінію виробництва текстилю, простір для майстер-класів.

«У ЖУРНАЛІСТИЦІ ЧИ НЕ ВСЕ МАЄ СТРОК ПРИДАТНОСТІ, А МЕНІ ХОТІЛОСЯ СТВОРЮВАТИ РЕЧІ, ЯКІ МОЖНА ЗГАДАТИ ЧЕРЕЗ БАГАТО РОКІВ»

«У певний момент мені стало чогось не вистачати в журналістиці, — зізнається Неля. — Все минає, ти сам забуваєш про написане. Резонансність матеріалів доволі умовна, їх поперед за все обговорюють у закритій медіатусовці». Бажання розвивати своє хобі почала втілювати з участі в різних маркетах, першим став одеський Гешефт, — Нелі, звиклій до суворих дедлайнів у газетярській роботі, потрібні були чіткі часові обмеження.

І тут Неля дістає шапку, яку тільки-но завершила. Із захопленням вона починає розповідати про нові американські спиці, отримані поштою. Інтерв'юєру в цей момент доводиться напружитися і згадати все, коли-небудь почуте про в’язання. Загалом, цих знань катастрофічно мало, але якраз достатньо для того, аби перейнятися захопленням натхненної респондентки.

«Продаємо улюблені речі та аксесуари» — слоган проекту «ШарфШапка». Для Нелі важливо робити речі такими, щоб з ними не хотілося розлучатися, щоб їх хотілося передавати у спадок. Відповідно до уявлень майстрині, придбання в’язаного одягу — це така собі спроба втекти від консюмеризму, прив’язатися до речі душею.

Серйозно взявшись до в’язання, Неля зіштовхнулася з кількома проблемами. Одна з них полягає в тому, що українським в’язальницям доводиться замовляти пряжу з-за кордону. Вітчизняний ринок не дає якісних аналогів, хоча потенціал для цього є, адже відсутня державна підтримка текстильної галузі.

«Я ЗНАЮ ДВІ ОДЕСИ, ДВІ ВЕЛИКІ РІЗНИЦІ: ОДНА — ПШОНКА-СТАЙЛ, ІНША — ПРОГРЕСИВНЕ, ЄВРОПЕЙСЬКЕ МІСТО»
Перше знайомство з Одесою в Нелі відбулося під час шкільної екскурсії, і тоді дівчинка не прониклася духом міста. Коли Нелін хлопець вступив на навчання до одеського вишу, випала нагода полюбити Південну Пальміру з другої спроби.

Дівчині, що після одруження взяла милозвучне прізвище чоловіка — Серебро, імпонує в Одесі те, що тут більше простору, ніж в інших великих містах. Неля виокремлює дві Одеси: кітчевий «Привоз» з дамами у хутрі, сукнях зі стразами і з вечірнім «бойовим» мейкапом і чоловіками в кепках, та зовсім інакше місто — зі стильною публікою, яка вміє міксувати секонд-хенд, люксові марки, вінтаж і любить цікавий крій.

Те, що в Одесі на локальному рівні бурхливо розвивається фешн-сфера, грає на користь проекту «ШарфШапка».

«У В’ЯЗАННІ ПРИВАБЛЮЄ ТАКОЖ І ТЕ, ЩО КОЛИ ЗАЙНЯТІ РУКИ, ВІЛЬНІ ОЧІ ТА ВУХА: МОЖНА СЛУХАТИ МУЗИКУ І РАДІО-ПІДКАСТИ, ПЕРЕГЛЯДАТИ ФІЛЬМИ»

Майже рік Неля живе за стабільним графіком. О 8 годині — підйом, перевірка пошти, соцмереж. Потім — в’язання до вечора, з перервами на читання, короткі прогулянки та вирішення організаційних питань. «Мій середньостатистичний клієнт — дівчина приблизно мого віку. Як правило, це активна молода мама, яка працює, багато подорожує і цінує якісну ручну роботу», — розповідає в’язальниця. Неля, вбрана в бездоганний кежуал-образ — джинси-бойфренди, білу футболку і класичний бежевий тренч, щиро радіє з того, що її замовники мають добрий смак, тому створення речей відбувається на одному подиху.

За рік існування проекту «ШарфШапка», його засновниця навчилася краще відчувати аудиторію, проте в першу чергу орієнтується на свої вподобання. Помічників у Нелі немає, вона сама відповідає за просування бренду, спілкування з замовниками і, власне, виконання замовлень. Не втрачає вона й інтересу до журналістики, хоч не вистачає часу пильно стежити за медіасферою. Тепер Неля пише «Гід по пряжі» в своєму інстаграм-блозі.

«ДО ЖУРНАЛІСТИКИ ПОВЕРНУСЯ ДЕСЬ РОКІВ У СОРОК, КОЛИ ЩЕ РАЗ ПЕРЕГЛЯНУ СВОЇ ПОГЛЯДИ. ЦЕ БУДЕ БІЛЬШ НІЖ УСВІДОМЛЕНЕ РІШЕННЯ»

На моє питання про кілька разів згадану цифру «40», Неля дзвінко сміється і пояснює: «Звичайно, 40 років це не межа. Просто десь у такому віці ти вже маєш відбутися як особистість і не тільки повторювати прописні істини, а й підтвердити їх реальним досвідом».

А чи є в такої книгоманки, як моя співбесідниця, бажання писати велику прозу самій? «Років через 15-20 я, напевно, захочу написати книгу. Мене цікавить нон-фікшн, а щодо художньої літератури… було б занадто самовпевнено з мого боку сподіватися написати щось подібне», — своїм тихим голосом зауважує Неля. Натомість вона розповідає про плани створити повноцінну лінійку в’язаних речей, які можна було б об'єднати в колекцію.

А тим часом моя зустріч із Нелею Серебро добігала кінця. В унісон нашому настрою в кафе лунала тепла й безтурботна пісня «Perfect day».

Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
(044) 481-45-61