реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Аня Кудрявцева: «Наш інститут — такий собі маленький «совок»» - газета "ПроJект"
Аня Кудрявцева: «Наш інститут — такий собі маленький «совок»» -  газета

Аня Кудрявцева: «Наш інститут — такий собі маленький «совок»» - газета "ПроJект"

Дарія Симоненко, 3 курс.
Аня Кудрявцева: «Наш інститут — такий собі маленький «совок»»

19-річна Анна Кудрявцева три семестри вивчала філософію в Києво-Могилянській академії, тепер – студентка першого курсу Інституту журналістики. Дівчина відвідує курси акторського мистецтва і бере уроки вокалу в мами. Про свої будні в новому виші, перші кроки в мистецькій журналістиці та боротьбу з адміністрацією за обрану спеціалізацію Аня розповіла мені в найзатишнішому куточку альма-матер — на другому поверсі їдальні.

Наша зустріч з Анею вдалася не з першого разу. На тижні мене заскочила тимчасова робота, Аня жне дуже добре почувалася. Але навіть перенесення зустрічі з її ініціативи не відбило бажання поспілкуватися. У нашому короткому листуванні в соцмережі дівчина була більш ніж ввічливою і позбавленою інфантильності, яку можна пробачити першокурснику.

Вперше я натрапила на сторінку Ані, побачивши в одного з моїх друзів репост її допису. Виявилося, що першокурсниця зовсім не цікавиться прийомами SMM і загалом використовує соціальні мережі, аби відстежувати події, які хочеться відвідати і про які хочеться написати. Але звернутися до аудиторії змусив не дуже приємний і типовий для нашого інституту інцидент — адміністрація відмовила першокурсникам у формуванні групи мистецької журналістики. Немає спеціалістів, немає грошей, немає програми. Наприкінці першого року навчання студенти спеціальності «журналістика» обирають спеціалізацію, бо на другому курсі формуються нові групи. Вибір дійсно важливий, хоча й більшість іжівців не вважають, що вивчення кількох предметів за спеціалізацією щось змінює в плані професійного зросту.

Аня Кудрявцева та її однодумці, яких назбиралося близько двадцяти людей, подали заяви щодо створення групи, яка б навчалася журналістиці в сфері мистецтва, адже цьогоріч першокурсникам дозволили обирати спеціалізації. У мого курсу два роки тому такої можливості не було. Що ж, «жити по-новому» працює і в нашому інституті. Правда, зі слів Ані, не настільки гладенько, як хотілося б. У будь-якому випадку, першокурсники домоглися свого: написали проректору КНУ Володимиру Бугрову, той мав розмову з директором інституту. У результаті через кілька днів Аня була зарахована до омріяної групи. Саме цей успіх її Інтернет-кампанії під гаслом ЗА #мистецьку_журналістику викликав мій інтерес.

Із першої секунди нашої зустрічі стало зрозуміло, що це буде розмова двох дружньо налаштованих людей, діалог без незручних пауз і запитань. Моя співбесідниця, відкинувши довге кучеряве волосся, почала розповідати про себе. Виявилося, що ми ровесниці, адже Аня навчалася півтора року в Могилянці. Зрозумівши, що філософія це не її сфера, що зубрити до кінця бакалаврату в оточенні відлюдькуватих одногрупників не до снаги, дівчина не побоялася знову стати першокурсницею. У новому виші їй значно комфортніше в колективі, але незвичною є модель відносин «викладач-студент». У киянки Ані є нагода бачити, як складаються стосунки зі студентами в її мами, яка викладає вокал в університеті імені І. К. Карпенка-Карого. «Вийдіть до трибуни, прочитайте конспект. Таке ще буває? У Могилянці Болонська система дійсно працювала, а в ІЖ вона ніби і є, а насправді нічого до ладу не працює. Наш інститут — такий собі маленький «совок»».— «І навіть сама будівля часом «тисне» на тебе, скажи? У минулому партійна школа, як-не-як», — підхоплюю я.

Але Аня, яку її однокурсники мені зарекомендували як комунікабельну дівчину, не виглядає розчарованою чи зневіреною, вона адекватно оцінює ситуацію і тепер має змогу багато часу приділяти забутим захопленням. Дівчина починає натхненно розповідати про курси з акторського мистецтва: жести рук, до цього моменту стримані і не надто енергійні, стають більш різкими і відвертими. Згодом я питаю її про літературу, і Аня зізнається, що «закинула»: «Останнім часом моє життя стало меганасиченим, хоча для мене такий темп нехарактерний. Для літератури залишається мало простору». Але її «закинула літературу» — це читати повість Буніна в акторському гуртку — розбирати драму сучасного письменника, плюс закінчувати сартрівську п’єсу «За закритими дверима». Звісна річ, заговорили про театр. Ані до вподоби постановки молодих режисерів, до творінь сучасних драматургів ставиться стриманіше: «Це спонукає певним чином до рефлексії, але не надихає так, як, наприклад, англійська класика».

На що ще не вистачає часу першокурсниці-журналістці? На перегляд фільмів. А, між іншим, кінематограф і театр найбільше її цікавлять. Аня зовсім нещодавно відновила заняття зі співу, яким займалася в дитинстві, без музики не уявляє свого повсякдення. Проте писати на музичну тематику…«Я не можу писати про музику, мабуть тому, що настільки глибоко її відчуваю», — припустила Аня.

Чому ж після філософського факультету людині, котра має такі творчі захоплення, не обрати відповідну хобі професію? Аня без особливого збентеження повідомила: «У мене є цілий набір комплексів і «зажимів», які б не дали наповну проявити себе, починаючи з творчого конкурсу на вступі, що лишило б неприємний осад. Тому варіанти на кшталт «акторка», «диктор» я відкинула одразу. Філологія, культурологія — я бачила, що і як вивчають на цих спеціальностях, і теж вирішила, що не моє. І тут зрозуміла, що журналістика — оптимальний варіант».

Наостанок я поставила першокурсниці запитання, яке, напевно, ненавидять, усі творчі люди: про плани на майбутнє. Перед тим як з’ясувати, ким бачить себе Аня через 3-5 років, я піддалася ефекту попутника і розповіла про історію своїх шукань із того часу, як я вперше прогуляла пари в нашому інституті. Моя співбесідниця по-філософськи зауважила, що невпинні пошуки себе в молодому віці — це нормально: «Ми живемо в перенасиченому інформаційному просторі, нас кидає в різні боки. Людина, яка в п’ять років розуміє, що хоче бути художником і все життя до цього йде, найщасливіша людина на планеті. Тому що в неї в 19 років навряд чи трапиться криза самоусвідомлення».

«Після Могилянки я наказала собі нічого не загадувати наперед, тому що я знаю, що може статися переорієнтація. З іншого боку, я намагаюся рости в тому, що роблю зараз. Не виключаю можливості займатися вокалом професійно, вступити на магістратуру до Інституту журналістики або ж до консерваторії. Я не обмежую себе в мріях», — такої позиції тримається Аня Кудрявцева.

Після тієї бесіди в їдальні ми бачимося з Анею все частіше: в тролейбусі, на сходах, у скверику біля інституту. Так приємно усвідомлювати, що ще одна людина в натовпі позбулася безликої маски. Людина, якій хочеться сказати своє щире «Привіт!».

Оцініть статтю

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Додати коментар
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Останні добавлені
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
У Києві нагородили лауреатів премії імені В’ячеслава Чорновола
"САПФО" №6, 2016 (8 сторінок А3)
Українці переживають, але ще не все втрачено
Керуй, якщо зможеш
"САПФО" №5, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №6, 2016 (8 сторінок А3)
«Давай виключим світло і будем мовчати»
Дідусь Ленін пішов на пенсію
«Joy Fest»: відкритий доступ до мистецтва
«Иерусалим» теперь в Киеве
Не одні у каное.
«Звездный город» 2.0
Творчість серед кам’яних джунглів
Шалені й молоді
"Art і Шо тут проісходіт" №5, 2016 (12 сторінок А3)
The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
"Art і Шо тут проісходіт" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"САПФО" №4, 2016 (8 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №3, 2016 (8 сторінок А3)
Best тому що KNU fest
"САПФО" №2, 2016 (16 сторінок А3)
Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
«Дорога до Інституту. Думки про все і ні про що»
"САПФО" №3, 2016 (12 сторінок А3)
«Проти мене розгорнули технології «чорного піару»
"Art і Шо тут проісходіт" №2, 2016 (12 сторінок А3)
"Art і Шо тут проісходіт" №1, 2016 (8 сторінок А3)
Кіно та вибори. Повернення.
"САПФО" №1, 2016 (16 сторінок А3)
Дорога додому
Мелодія театру: гармонія в душі
ЧЕРНІГІВ ІСТОРИЧНИЙ: ВСЕ, ЯК УПЕРШЕ
НАРОДЕ, МИ ПРАЦЮЄМО!
Подорож з ІЖ додому
Студенти Інституту журналістики попрацювали у Верховній Раді України
Наталя Іщенко поділилася власним досвідом зі студентами Інституту журналістики
«Та у них, виявляється, класні тексти!»
WINE NOT?
На швидкості вітру та дощу
ПРАЗДНИК И ЛИМОНЫ
Заклинателька злив
ЗАЛІЗНИЦЯ ЯК ПОКЛИКАННЯ
Водій «сьомої категорії»
Жизнь на высоте
Дорожня романтика
Уночі все більш щире, справжнє...
«Тепер я байкер тільки в душі»
Робота водія важка не так фізично, як психологічно
Обратная сторона «баранки»
(044) 481-45-61