реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Фрагменти із життя Олени Проценко
Фрагменти із життя Олени Проценко

Фрагменти із життя Олени Проценко

Вікторія Череп'юк, 2 курс.
Як журналістика змінює людей

За невеличким столиком, заваленим горою візиток, блокнотиками та важливими паперами, працює Олена Проценко - журналіст одного із найпопулярніших телеканалів України — 1+1. Їй потрібно негайно підготувати сюжет для “Сніданку” та домовитись про завтрашні зйомки. Додому приїде пізно ввечері. Графік роботи на ранковому шоу дуже непередбачуваний та ненормований. Іноді доводиться затримуватись до глибокої ночі, щоб вранці телеглядачі побачили сюжет.

Колись Олена й подумати не могла, що її життя буде пов'язаним із журналістикою. Вона ніколи не мріяла про роботу у медіа галузі. Все вирішилося наприкінці навчання у школі, коли потрібно було обирати майбутню професію. Подала документи у три Київські виші на такі спеціальності як українська філологія, психологія та журналістика. Батьки наполягали, щоб дівчина навчалася на педагога, але старша сестра переконала подати документи саме в Інститут журналістики. Схоже відчувала, що розсудлива, з приємним тембром голосу, кароока Олена має працювати саме у ЗМІ.

Цей вибір став ключовим моментом у її житті. Закомплексована колись дівчинка змусила себе подолати всі можливі внутрішні бар'єри та страхи. Журналістика додала впевненості у собі, навчила дихати на повні груди та проявляти себе на максимум.

Уже після другого курсу Олена пройшла практику на радіо після якої її одразу взяли на роботу. Пізніше працювала на двох телеканалах та в газеті. Цей досвід, здобутий багаж знань та професійних навичок допоміг працевлаштуватися на 1+1. Вона вміла правильно подавати ту чи іншу інформацію, розгортати її у повноцінний сюжет. Тому не дивно, що резюме сподобалося керівникам телеканалу і вони взяли її на випробувальний термін. Перший тиждень був пекельним. Доводилося днювати і ночувати в офісі. Олені вдалося витримати це випробування і викластись на усі 300% . Після цього її прийняли у штат.

Вона з усмішкою пригадує той день, коли вперше прийшла в офіс. Одразу вразив корпоративний дух та традиції компанії такого рівня. Коли побачила людей, які сидять до 11, а то й до 1 години ночі, зранку знову приїжджають на роботу, щоб виїхати на зйомки то подумала, що вони божевільні, але через місяць зрозуміла, що сама така ж. Робота затягнула і викликала азарт.

Олена ніколи не виконує роботу похапцем або нашвидкоруч. Тоді результат не буде якісним, а цього відповідальна та затята журналістка не може собі дозволити. Вона працюватиме до останнього, щоб все вийшло як потрібно. Така віддасть роботі забирає настільки багато часу, що додому їй доводиться приходити тільки для того, щоб поспати. На щастя, батьки Олени все розуміють, терплять і підтримують доньку. У вихідні дні нічим не завантажують, просять відпочити і нічого не робити. Але думки все рівно повертаються на роботу, не дають спокою роздуми про нові сюжети та нових героїв. Вони постійно у голові. Доводиться щоразу давати собі настанову в єдиний вихідний ні про що не думати.

Такий швидкий темп життя може зламати людину, змусити з запалу кинути все. Іноді й справді сама себе запитує, чи тим займається у житті. Чи варто стільки часу, зусиль та нервів витрачати на підготовку сюжетів. Але уявити себе у чомусь іншому Олена не може. Вона фанат своєї справи і знає, що нічого, окрім журналістики, їй не до душі. Заради роботи навіть довелося пожертвувати живописом та відвідування спортклубу. На малювання картин та кілометровий біг часу обмаль. Якщо ж з'являється вільна годинка, то краще використати її для сну.

Олена дуже приємний співрозмовник. Людина щира та відверта, не може не захопити. Як не було б складно працювати, говорячи про роботу, очі в Олени горять. Видно, що вона отримує від цього задоволення. Мова добре поставлена, голос ніжний та мелодійний. Пряме волосся обережно торкається плечей, а руки раз по раз гладять товстий блокнот із логотипом каналу. Вона постійно тримає його біля себе Навіть бере додому тому, що з ним спокійніше. Раптом потрібно буде комусь зателефонувати? А у ньому є всі номери телефонів, розписані плани на майбутнє та список завдань.

Трохи більше року тому у житті Олени сталося те, що перевернуло його з ніг на голову. Вона почала подорожувати. Закордонний паспорт, який 6 років лежав запорошеним без жодного штампу, нарешті став у пригоді. Найкраща подруга переконала поїхати у Болгарію на молодіжний курорт. Тоді Олена й зрозуміла, що подорожувати це дуже круто. У неї повністю змінилося ставлення до світу і до людей. Вона почала маштабніше дивитися на те, що відбувається навколо. У кожному місці відчувалася своя неповторна атмосфера. Були мінуси та плюси, які дозволяють порівнювати життя одних людей з іншими.

У Болгарії дівчина дозволила робити собі все, чого душа бажала: відпочити, розслабитися та відірватися на повну. Той ейфорійний стан після пережитого у балканській країні тривав ще понад місяць. Додому вона повернулася відпочилою та щасливою.

Ця поїздка стала не тільки першим поштовхом до навколосвітніх мандрівок, а й доленосною. Саме там Олена познайомилася зі своєю другою половинкою — нідерландцем Ніккі. Вони спілкуються англійською мовою, але для кращого розуміння один одного Олена вивчає його рідну нідерландську. Після цієї зустрічі поїздки закордон почастішали. Спершу вона прилітала до коханого на Батьківщину, потім у відрядження до Грузії. Разом вони поїхали до Парижа, де провели 4 незабутніх дні насолоджуючись красою найфотографованішої споруди світу — Ейфелевої вежі. Можливо, й вона колись потрапить до Олениного сюжету.

Оцініть написане

Подобається
Так собі
Пиши ще
Не пиши більше на цю тему

Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
(044) 481-45-61