реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Тетяна Приступенко: "Я абсолютно спокійно ставилася до того, що взимку наші аудиторії були напівпорожніми, тому що достеменно знала: наші студенти – на Майдані."
Тетяна Приступенко:

Тетяна Приступенко: "Я абсолютно спокійно ставилася до того, що взимку наші аудиторії були напівпорожніми, тому що достеменно знала: наші студенти – на Майдані."

Ярослав Друзюк, 2 курс.
Представляємо вашій увазі інтерв’ю з завідувачем кафедри періодичної преси Тетяною Олегівною Приступенко, присвячене підсумкам 2014 року.

- Підбиваючи підсумки року для кафедри періодичної преси, яким для вас виявився цей рік?

- Цей рік виявився складним для усіх нас. Тому і стосовно наукової діяльності він, на жаль, для кафедри визначним не був. Звичайно, передусім хочеться сказати, що кафедра працює в повному складі – на щастя, нам вдалося зберегти стабільність. У нас є молода когорта викладачів, які зарекомендували себе з найкращого боку: це і Світлана Федорівна Привалова, і Андрій Васильович Юричко, і Вікторія Віталіївна Гридчина, і Вікторія Володимирівна Георгієвська, і Мальвіна Юріївна Воронова.

Як завідувач кафедри, я надзвичайно задоволена роботою наших молодих викладачів – радієш, коли на власні очі бачиш, як до них горнуться студенти. Людський чинник – це теж дуже важливо. Коли студенти не тільки з якоюсь науковою проблемою звертаються до тебе, а й у суто людських питаннях. Між викладачами і студентами не повинно бути глибоких кордонів, і з цієї точки зору я можу лише тішитися.

- А як щодо більш практичних здобутків?

- Мої молоді колеги цього року побували на кількох всеукраїнських наукових конференціях, на яких вони гідно представили наш інститут, – це і Світлана Федорівна, і Вікторія Віталіївна. Я теж побувала на науковій конференції, яка проходила у польському місті Слубіце. Міжнародний форум влаштовував Познанський університет імені Адама Міцкевича в лютому цього року, у розпал майданівських подій.

Звичайно, на конференції були цікаві зустрічі, доповіді, було цікаве спілкування з представниками Євросоюзу, але уникнути теми Майдану ми все ж не могли: про події, які рік тому відбувалися в Україні європейці хотіли почути з перших вуст. Їх цікавив навіть не стан розвитку інформаційного простору чи журналістської діяльності в Україні, а саме політична ситуація в нашій державі. Ясна річ, на той момент європейці вже були проінформовані з цього приводу, але їм хотілося напряму поспілкуватися з киянами – не лише науковцями, а й безпосередніми учасниками подій. Моя доповідь на конференції стосувалася прав і свобод журналістів у контексті кримінального кодексу України. Це питання якраз було доречним, адже тоді на часі були ще чинні «диктаторські» закони 16 січня.

Повертаючись до практичних здобутків кафедри, ми можемо похвалитися окремими авторськими виданнями у форматі наукових статей і збірників, а також монографій. Якщо говорити про себе, то минулого року у мене вийшли тексти лекцій, які стосуються проблематики свободи слова та сучасної преси.

Якщо ж говорити про суто викладацьку роботу, то я вже встигла порушити цю тему: нашою метою залишається намагання правильно донести до наших студентів всі важливі процеси, які відбуваються в нашому інформаційному просторі.

Ви знаєте, я не встигла зануритися в тему підсумків року для нашої кафедри. Як на мене, сьогодні треба говорити, що ми жили і живемо тими подіями, які сталися рік тому на Майдані. Треба сказати, що ми, як і інші громадяни нашої країни, були зв’язані з ними надзвичайно тісними зв’язками: ми були там із студентами, ми були там з нашими рідними, ми переживали – і, мабуть, ті зміни (я маю на увазі наслідки Революції гідності), які встигли відтоді відбутися, включно з обранням нового президента, столичної влади та Верховної Ради, стали визначальними у цьому році. Це те, чим жила кафедра упродовж року, і те, що ми намагалися донести до студентів.

Я абсолютно спокійно ставилася до того, що взимку наші аудиторії були напівпорожніми; ми не були засмучені, тому що достеменно знали: наші студенти – на Майдані. Знали, що вони беруть активну участь в суспільних процесах і побудові громадянського суспільства.

- Серед наукових напрямів роботи кафедри за темою «Інформаційна модель сучасної періодики засобів масової інформації» зазначено аналіз правових аспектів ЗМІ, проблем свободи преси та журналістської діяльності, а також вивчення проблеми безпеки інформаційного простору України. Як на розробку цих питань вплинули події Євромайдану та конфлікт на сході України?

- Ми плануємо підготувати навчальний посібник з журналістської майстерності, в якому з урахуванням цих подій буде розкрита тема прав і свобод журналіста. Питання, які стосуються права на інформацію, проблема інформаційної війни, розвиток нашого інформаційного простору та інформаційної безпеки – все це потрібно аналізувати в контексті останніх подій. Окрім наукового аналізу, ми проводимо пари, читаємо лекції – не уникнути цієї теми і в навчальному процесі.

- На вступній лекції до курсу «Теорія масової комунікації» директор Інституту журналістики Володимир Володимирович Різун пояснив студентам другого курсу, що в сучасних умовах інститут не може залишатися осторонь від буремних подій, продовжуючи готувати винятково журналістів. За його словами, Україні зараз потрібні і професійні пропагандисти. Яка позиція кафедри з цього приводу?

- Пропагандистська функція як одна з важливих функцій преси ніколи не знімалася з порядку денного. Не варто говорити про те, що ця функція була притаманна винятково партійній системі Радянського союзу. Давайте погодимось, що й сьогодні ці функції залишаються актуальними. Упродовж багатьох років російська пропагандистська машина зомбувала певну частину нашу аудиторії, роблячи це як безпосередньо, так і приховано – я кажу зараз насамперед про засилля російських серіалів. Через певні об’єктивні обставини керівництво нашої країни не враховувало наслідків цього вторгнення до українського інформаційного простору.

Для того, щоб унебезпечити вітчизняний інформаційний простір не вистачало політичної волі. Ми повинні розуміти, що Росія просто так ніколи не дозволить відпустити Україну в окремішнє плавання. Тому що без України Росія, як відомо, ніщо. Погано тільки те, що ми занадто пізно почали ворушитися – провал голосування законопроекту про заборону російських серіалів на вітчизняному телебаченні є найкращим тому прикладом [йдеться про законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» щодо захисту інтересів держави» від 20 жовтня, – прим. ред.].

- Спільно з затвердженням нового складу уряду було повідомлено про створення Міністерства інформаційної політики. Це рішення викликало суперечливу реакцію у медіа-спільноті та громадськості загалом. Чи потрібна, на Ваш погляд, Україні така інституція?

- Ми це вже проходили: в середині 90-х років у нас вже було Міністерство інформації. Хочеться вірити, що новий очільник відомства, Юрій Стець, як відома у журналістських колах людина і як людина, яка вже встигла відчути на собі війну на сході України, відповідально поставиться до функцій міністерства та своїх повноважень. Вивіску змінити можна – є ж і Державний комітет телебачення і радіомовлення, і Національна рада з питань телебачення і радіомовлення – але головне, щоб нарешті було забезпечено нормальне державне регулювання ЗМІ. Це необхідно зробити хоча б для того, щоб звільнити український медіапростір від неякісного продукту з ворожої країни – про російські серіали ми вже з вами говорили.

Отож, хочеться, щоб нове міністерство врахувало всі потреби аудиторії та вітчизняного інформаційного простору і, певна річ, щоб була прийнята хоч якась концепція інформаційного розвитку. На сьогодні як такої її немає: вона розпорошена по відповідних нормативно-правових актах, в яких все дуже гарно виписано, але зрозуміло, що цього недостатньо. Особливо з урахуванням трагічних подій, які відбулися в Криму та на сході України. Це жертви, які ми були змушені заплатити зокрема і через недостатню увагу до сфери інформаційної безпеки.

- Менше з тим, закінчити нашу розмову хотілося б на більш позитивній ноті. Нещодавно було запущено новий проект сайту кафедри періодичної преси, на якому, власне, і буде опубліковано це інтерв’ю. Як Ви оцінюєте початковий етап функціонування проекту за участю студентських робіт?

- Я дуже тішуся цим проектом, мені дуже приємно. Ви знаєте, це той новий формат, який буде привертати увагу – без цього, мабуть, було б не дуже цікаво. Є цікаві студентські роботи, є цікава студентська творчість, яка стосується саме журналістського фаху. У такий спосіб ми переконуємося, що наші студенти знаходяться на правильному шляху, що вони талановиті і що наші викладачі теж до цього долучені, адже це результат спільної творчої праці.

І бачте – теми ж які усі різні! Це і рецензії, це й інтерв’ю – чом би й ні? Це те, що нас усіх цікавить. Це правильний крок на шляху до виконання умов бакалаврського мінімуму, до поповнення журналістського портфоліо. Ми це тільки вітаємо.

- На закінчення, що б Ви хотіли побажати своїм колегам та студентам?

- Я не хочу розрізняти студентів і моїх колег – хотілося б привітати усіх. Хочеться побажати, щоб новий рік був щасливішим для усіх нас. Я дуже хочу, щоб ми залишалися успішними, щоб наша країна була успішною, щоб нова влада зробила усе від неї можливе… Бачите, я і тут переходжу до політики, але зараз важко мислити якимись іншими категоріями. Якось воно все так переплітається, що все особисте поступається місцем загальному. Ну про яке родинне щастя можна говорити, коли в країні війна?

Дуже хочеться, щоб вона якнайшвидше закінчилася. Хочеться, щоб Україна була цілісною, незалежною, щоб нікому більше не спадало на думку завойовувати наші території. Ми нікому їх не віддамо. Ні за яку ціну ми не позбудемося своєї свободи.

Ну а кожному з нас – і колегам, і студентам – побажаю гарного настрою, здоров’я та любові. А ще успіхів – і в навчанні, і в житті загалом!
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
Одкровення з Петром Юрчишиним
Роман Колесник: Немає нічого неможливого для людини, яка прагне бути політиком та розуміє заради чого вона це робить
Наталія Шульга: «Ідеальний політик — це людина, яка спить спокійно»
Вадим Гутцайт: «Поради не зараз молоді, а поради в усі часи для молоді»
Ігор Бєлов: «Якщо ти вступаєш в партію, то вважається, що на тобі клеймо…»
Олександр Глазов: “ Якщо ти не займаєшся політикою – то вона займається тобою”
Стасів Владислава: «Україна – починається з себе!»
Олександр Васильківський: "Нам потрібно зберігати та захищати свою національну ідентичність "
В’ячеслав Деркач: «Покладатися треба тільки на себе і на людей, які прагнуть змін на краще»
Владислав Михайленко: Ще одна черга парку “Наталка” вийшла надзвичайно кльовою і отримала дуже багато схвальних відгуків від задоволених киян
Ростислав Смірнов: «Я б забрав у пенсіонерів право голосу»
Зачем политикам мандат?
Парламент, консерватизм і українська ментальність
Артур Харитонов: Я дуже хочу, аби Україна назавжди відмовилася від невдач через постсоціалістичну аморфність
Юрий Коновальчук: «Так вынуждает система»
Наталія Приходько: «Депутат – це водночас психолог»
«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», – Держсек МІП
Таміла Нартова : «Я хочу піти у політику, мені це подобається, хоча раніше у мене такого не було.»
Аліна Яворська: «Українська політична система не відповідає європейським аналогам»
Олександр Солонько: «Свобода» ще скаже своє слово в українській політиці
Ігор Коліушко: «Образилися – ну й нехай. Ми працюємо з тими, хто не ображається»
Вікторія Римарук: «Попередники Порошенка не ставили в центр своєї уваги простого українця»
Мустафа Найєм: «Політика – це викривлене дзеркало»
Вічні проблеми Києва. Чи скресла крига?
Вероніка Яковлєва: “Важливо мати стальні нерви і не “тупити”
Олег Фіалко: "Давайте просто перенесемо модель роботи мера на моє депутатство"
Грігол Катамадзе: Україна повинна стати «новим Китаєм» для Європи
Артур Мартовицкий: «А что такое парламент? Это 420 человек, каждый из которых не считает себя виноватым»
Тамара Плаксій: «Гра в політичні ігри з нардепами – справа небезпечна»
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
(044) 481-45-61