реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Олексій Мандзій: всі ці погіршення в Україні відкривають дорогу до природнього розвитку спорту
Олексій Мандзій: всі ці погіршення в Україні відкривають дорогу до природнього розвитку спорту

Олексій Мандзій: всі ці погіршення в Україні відкривають дорогу до природнього розвитку спорту

2265, 2 курс.
СПОРТ 20.10.1015


Нещодавно представники запорізького "Металургу" заявили, що клуб знаходиться на межі зникнення. Не краща ситуація зараз і в декількох інших клубів української Прем'єр-ліги. Чинником цього стали певні події, які сталися в Україні за останні півтори роки. Редакція "Просто газети" та оглядач ресурсу SportAtena.com Олексій Мандзій поспілкувались про тему спорта, як віддзеркалення ситуації в країні.

За останній рік в футбольній Україні перестав існувати донецький «Металург», ще декілька клубів перестали отримувати фінансування, відповідно, зараз вони знаходяться на межі зникнення. Як ви вважаєте це природня стагнація футболу як гри в Україні чи результат суспільно-політичної ситуації, яка сталася в країні?
Насправді, футбол в Україні завжди був таким «бульбашковим». Тобто не було суспільної необхідності в цьому виді спорту. Так, люди ходили на трибуни, так люди підтримували, але в нас була відсутня футбольна культура. Футбол в Україні тримався на декількох олігархах. Зараз пішов природній відбір. Моя відповідь буде скомпонованою – це природня стагнація, яку пришвидшила суспільно-політична ситуація в нашій державі.

Якщо говорити про українській спорт в цілому, тут ситуація є такою як і в футболі?
Насправді, все набагато гірше. Футбол в Україні тримається на плаву, виключно через те, що він вважається спортом №1. З покоління в покоління, від батька до сина передається певна любов до цього вида спорту. В решти все набагато гірше. Наприклад футзал тримався на хорошому рівні за часів Януковича. Все тому, що очолював федерацію один з членів його сім’ї. Коли ця людина зникла з карти України, почав поступово регресувати і футзал. Щось подібно можна спостерігати і в гандболі і в біатлоні. Але всі ці погіршення, що є, відкривають дорогу до природного розвитку цих видів спорту. Усе було через гроші певних людей, але тепер спорт може розвиватись природньо, таким собі еволюційним методом. Так, на початку буде важко, але через деякий час ми дійдем до певного рівня розвитку.

Тобто навіть без фінансування спорт в Україні має право на існування?
Нам треба відмовитись від думки, що спорт – це дотаційна установа, в принципі. Спорт повинен отримувати якійсь гроші, але клуби, неважливо футбольні, баскетбольні, гандбольні, повинні самоокуповуватись. Поки що цього не має.

Існує така думка, що футбольний клуб для олігарха – це така іграшка для них та квиток до еліти суспільства. Але нещодавно Сергій Лещенко висловив таку думку, що клуб для олігарха – це, перш за все, інструмент політичного впливу на регіон. Чи ви погоджуєтесь з цим?
В нашій недовгій історії такими методами користувалися лише декілька людей. В першу чергу це Ринат Ахметов, який і досі рекламується, який і досі намагається триматися на плаву в політичному житті не в останню чергу завдяки своєму донецькому «Шахтареві». В якійсь мірі ми можемо говорити і про Ігоря Коломойського. Але там інша ситуація. Він позиціонував себе не як очільник якогось одного клубу і, відповідно, «голова» цього регіону. Він намагався тримати одразу декілька клубів і через ЗМІ впровадити політику того, що «без мене ви помрете, я ваша месія». Таким чином він тримав у своїх коліщатах чималу частину українських клубів, а, відповідно, й український футбол. Моментально, як він припинив фінансування, «помер» криворізький «Кривбас», погіршилась фінансова ситуація в «Карпатах», «Волині», в тому самому «Дніпрі».

До початку заворушень в країні український вболівальник регулярно відвідував матчі, і на іграх середньої важливості можна було спостерігати достатню кількість людей. Зараз же ми бачимо, що українці не дивляться футбол на стадіонах. Виходить, що український фанат для футболу – це такий собі не дуже вірний друг. Тобто в радощах вболівальник багато часу проводить із «грою №1», а в смутні часи відвертається від неї. Чи можна так стверджувати?
Я з вами не погоджусь, тому що в нас не було стабільного вболівальника. В нас немає фанатської культури. І власне тому зараз, коли ситуація в країні погіршується ми бачимо пусті трибуни. На це є декілька причин. По-перше, суттєво погіршився фінансовий стан у людей. Ми не повинні про це забувати і це відкидати. По-друге, жодний не проводить грамотної політики роботи з вболівальниками. У нас відсутня така ланка в структурі клуба. Хіба «Шахтар» намагається щось десь робити. По-третє, сам інтерес до чемпіонату України знизився. Від нас поїхало чимало провідних легіонерів, відповідно, рівень футболу впав. В нас мало ентузіастів. Більшість фанатів – прагматики, які прийшли на футбол і хочуть зрозуміти, куди пішли їх умовні 40 гривень.

Гравці високого рівня пішли – футбол став гіршим. Футбол став гіршим – гравці високого рівня пішли. Де тут причина, а де наслідок?
Ви шукаєте голку в копиці сіна там, де її банально не можна знайти. Ситуація в країні погіршилась – погіршився футбол, пішли гравці. Це радше взаємовиключні фактори. Ще раз повторюся, каталізатором всього стали певні події в країні.

Ставлення гравців до ситуації в країні є, якщо не різко протилежним, але неоднозначним. З одного боку ми бачимо Романа Зозулю, який проводить акції в підтримку воїнів АТО. З іншого ж боку є Ярослав Ракицький, який не співає гімн України. Ми хочемо збудувати єдину країну, але навіть не можемо домогтися того, щоб був єдиний футбол. Як виходити з цієї ситуації?

Ми мало знаємо про гравців, в принципі. Я не можу стверджувати, що Ярослав Ракицький є єдиним футболістом, який не співає гімн. Футболісти є в якійсь мірі обличчям країни, і вони розуміють, що, якщо вони зроблять щось не так, на них поллється шквал критики. На даний момент, дійсно, Ракицький виглядає дивно на фоні решти. Ми можемо бачити, що всі футболісти збірної Україні вивчили гімн, в кожному слушному або неслушному моменті вигукують «Слава Україні» або ще щось подібне. Це просто популярно, це затребувано в суспільстві. І вони, як представники цього суспільства, розуміють необхідність це доносити до усіх. В будь-якому випадку ми не маємо права в чомусь переконувати Ракицького. Його політичні погляди є його політичними поглядами. Якщо він відкрито не підтримує патріотичні настрої у суспільстві, то чому він виходить у футболці збірної України?
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
(044) 481-45-61