реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / Журналіст – професійний дилетант?
Журналіст – професійний дилетант?

Журналіст – професійний дилетант?

8068, 2 курс.
У затишному кафе за столиком біля вікна сиділа чарівна жінка, яка привітно посміхалася. І тут з’явилася я – мокра, як хлющ, руки тремтять від холоду, не можу скласти парасольку. Уявляю, що пані Валентина про мене подумала... Я помітно хвилювалася, адже знала, хто моя співрозмовниця. Валентина Клименко – людина, за плечима якої величезний досвід. Ставши на шлях журналістики, жінка жодного разу не звернула з нього. Зі мною вона поділилася деякими секретами власної кар’єри, а також розповіла, якими мають бути перші кроки початківців у культурній журналістиці.

«Україна молода» займає велике місце у Вашій кар’єрі. Що було до неї?

З «Україною молодою» була весела історія. У той час, коли я закінчувала факультет журналістики у 1993 році, побачила оголошення біля деканату, про те, що в “Україну молоду” потрібні журналісти і, зокрема, потрібний редактор відділу культури. Претендувати на редактора я відразу не могла. Тому що тоді ще не була журналістом у якомусь нормальному значенні, але слово “культура” мене зачепило. Я прийшла, газеті тоді було 2 роки. Вона була дуже молода і фактично складалася з випускників факультету журналістики 1991 року. Тобто це був дуже молодий колектив. Уявіть собі: ви приходите, вам 22, а навколо всім 25. Так дуже комфортно працювати. Ніхто не хоче прийти на роботу, посидіти і піти раніше. Всі хочуть реалізувати свої амбіції, зробити найкращу газету, зробити собі ім’я. Так от я прийшла, сказала, що хочу працювати у відділі культури, мені сказали “Є посада редактора”. Словом, це була така стандартна історія, я написала якийсь текст. Писала його лівою ногою десь між здачею державних іспитів і захистом диплому. Потім прийшла і сказала: “Вибачте, я розумію, що це дуже поганий текст, я сама це бачу, але не було часу...” І потрібно віддати належне редактору. Він сказав: “Якщо ти така самокритична, тоді приходь”. В мене був випробувальний термін. Через півтора місяці мене взяли в штат, а через три я вже працювала редактором відділу культури. Якось отак відразу. Це був такий щасливий випадок.

З “України молодої” Ви перейшли в журнал “Сезони моди”. Не було важко після 17 років з однієї “сім’ї” переходити в іншу?

Ні, важко не було. Я дуже нудьгувала. По-перше, це два різні типи медіа. “Україна молода” – це загальнополітична щоденна газета, тут зовсім інший ритм. Ти приходиш і кожний день продукуєш. Окрім того, я працювала ще завідуючою відділом культури і заступником головного редактора, тобто відповідала за гуманітарний блок: і новини, і здоров’я, і освіта. Це був великий масив роботи. Ти кожен день створюєш новини, береш коментарі – це дуже щільний графік. З одного боку я хотіла “переплисти” у щось спокійніше, писати якісь більш розважливі матеріали, витрачати на це більше часу. Тому що як редактор, який працює доволі багато, ти практично не маєш часу займатися саме письмом. Писання власних матеріалів –ні з чим не порівняне задоволення. А час на це я забирала в сім’ї, в сну, відпочинку і т.д. Мені це набридло, і я думала, що хочу щотижневик, щомісячник, щось, щоб мати більше часу. До того ж було розуміння, що в “Україні молодій” я дійшла до якоїсь стелі. Мені було куди рости, а газета перестала розвиватися. Тому я перейшла туди, де могла знайти щось цікавіше.

Що дав Вам досвід роботи в “Сезонах моди”?

У “Сезонах моди” я працювала трохи більше двох років. Але журнал збанкрутував і закрився. Цей період був потрібний для того, щоб піти потім у Vogue. До того я ніколи не працювала у глянцевій журналістиці і “Сезони моди” дали мені розуміння цього типу медіа. У мене з’явився певний досвід. Потім, коли журнал закрився, я ще півроку працювала на фрілансі. Коли з’явився Vogue, я подала резюме і таким чином туди потрапила.

У Vogue Ви працювали 2,5 роки. Як воно, працювати в найпопулярнішому глянцевому виданні?

Насправді, нічого приховувати, Vogue і справді дуже крутий журнал. Це свого роду робота мрії. Мені дуже подобалася ця справа, я страшенно раділа, коли туди прийшла. Я вважаю, що там найкращі зразки американського, французького італійського Vogue, і крім того, що для мене дуже принципово, – це хороша та дуже якісна журналістика, яка межує з літературою. Журналістикою в повному сенсі, роботу в глянці важко назвати, тому що вона дуже зав’язла на рекламодавцях, на добрих контактах із зірками та на очікуваннях аудиторії, яка вважає, що глянцевий журнал це завжди свято. Існує думка, що концепт глянцевої журналістики – це коли ти приходиш і тебе нічого не турбує, ти бачиш красиві обличчя, красиві тіла, красиві речі, відпочиваєш від усього. Журналістика в класичному розумінні дає розслідування, критику, різні точки зору. А журналістика глянцю тяжіє більше до літератури, тому що в ній важливо гарно писати.

Ви сказали, що це робота мрії, проте все ж пішли з журналу. А на Facebook взагалі прокоментували це словами: “Нарешті! Добі вільний”. Чому Ви покинули посаду?

Було кілька різних причин, про які я не знаю, чи варто говорити. Зараз Vogue змінив власника. Проблеми, які були останнім часом в журналі не розголошуються і не виносяться на широкий загал, але насправді в цьому тісному світі глянцевої журналістики всі про них знали. Частково це стало приводом. Також були певні речі, які не збігалися для мене з поняттями про свободу, про стосунки з журналістами.

Які люди Вас надихають?

Я не створюю кумира і фетишу не маю. Мене надихають успіхи. Хтось, хто зробив дуже круте інтерв’ю, хтось, хто зробив дуже хороший проект, хтось, хто переступив через себе, вирвався та пішов на інший рівень.

Якою має бути людина, яка працює в сфері культури?

Мені здається, що культурна людина – обов’язково мисляча. Тому що культура – це роздуми, думки. Була дуже гарна лекція, на якій говорили, що від художника в сьогоднішньому світі очікують чого завгодного. Щоб він був коментатором актуальних подій, щоб він розважав, щоб показува фокуси і т.д. Але художник, якби там не було, повинен розуміти, що не дивлячись на всі очікування, спокуси і трабли, він працює з головними запитаннями: для чого ми на землі, куди ми йдемо, в чому сенс життя. І якби це банально та затерто не звучало, але відповідь на ці запитання кожен дає по-своєму. Цим цікавляться, це багатоманітність культури. Тому вона ніколи не закінчується, не приїдається та не стає індустрією.

Що ви порадите студентам, які вивчають мистецьку журналістику? Будуть якісь настанови? Секрети успіху?

По-перше, потрібне якесь розуміння. Але його немає у 18 років, воно приходить з часом, досвідом та роками. Необхідно отримати дуже хорошу освіту – це база. Якщо ти усвідомлюєш, що хороших знань немає у ВНЗ, то потрібно шукати їх деінде. Сьогодні існує так звана альтернативна освіта, де ти можеш здобути певні знання. Варто бути активним. Раджу створювати базу хороших контактів. Ти повинний розуміти, що будеш працювати з такими галузями, як, наприклад, література. Для цього потрібні хоча б мінімальні знання. Як говорили в СРСР “Журналіст – це професійний дилетант”. То воно так насправді. Але дуже дратує, коли на роботу приходить людина “нуляча” та починає ставити дурні запитання. Друге – це чесність. Не говорити добре, коли не подобається. Журналістам також не вистачає поваги. Звісно, щоб бути успішим – потрібно багато працювати і бути наполегливим. Конкуренція – це хороший стимул для росту. Важливо вчити щось нове та йти далі.
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
(044) 481-45-61