реєстрація авторизація
Авторизація на сайті
Відміна
мапа сайту
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
Кафедра периодической прессы - институт журналистики
/ / ЗНАЙТИ СВІЙ КЛОНДАЙК АБО ЖУРНАЛІСТИКА МАЙБУТНЬОГО (У ПРЯМОМУ СЕНСІ). Інтерв'ю.
ЗНАЙТИ СВІЙ КЛОНДАЙК АБО ЖУРНАЛІСТИКА МАЙБУТНЬОГО (У ПРЯМОМУ СЕНСІ). Інтерв'ю.

ЗНАЙТИ СВІЙ КЛОНДАЙК АБО ЖУРНАЛІСТИКА МАЙБУТНЬОГО (У ПРЯМОМУ СЕНСІ). Інтерв'ю.

1740, 2 курс.
Юлія Скоробогач – нині журналістка студії «Пілот», працює над проектом «Секретні матеріали», про своє, суспільне і велике.

НАЩО і ДЛЯ ЧОГО?
- В нас не має якогось порядку сприйняття інформації. Нас не вчать, в школі немає якогось окремого предмету (а він вже потрібен) по споживанню медіа-продукту. Розуміння просто не існує. І саме тому «піпл хаває все». Але це ж на сьогодні дуже актуально – вчити дітей. І от початковою метою було сказати: в нас є можливість навчити тих, хто хоче вчитися, є можливість, щоб ці люди популяризували розумний медіа-продукт далі. Хотілось, щоб це був такий великий загальнодержавний проект, який підтримали б усі, незважаючи ні на чин, ні на місцезнаходження.

ХТО і ЯК?
З чого все починалось, як стрибало і куди занесло.

- Впринципі… Впринципі? Взагалі? Починалося дуже давно, колись у шкільній газеті. Спочатку шкільна газета, потім шкільне радіо. Я була на ньому ведучою. Потім уже з 9 класу я працювала, можна сказати скоріше не працювала, а стажувалась, в дорослій редакції на засадах волонтера. Але для мене це була практика, мої публікації виходили і я могла розслідувати якісь цікаві теми (здебільшого, це те, що цікавило молодь, актуальні для молоді і дітей матеріали). Ще плюс я з десятого класу навчалась паралельно в Укртелерадіоінституті (принаймні тоді була така структура, де можна було проходити навчання паралельно зі школою). І ось я там навчалася. Тобто в мене були курси журналістики. Ще брала участь в організації, громадській організації, називалася «Свобода слова». І тому це якраз був дуже активний момент становлення себе, пошуку. Не зовсім розуміла чи я хочу ставати журналістом взагалі. Мене цікавила і література, і журналістика, а що обрати – як завжди питання. Що обрати, чи це моє, чи я хочу цього, чи я можливо хочу стати військовим? Принаймні я планувала стати військовою.

Так, в мене спочатку була практика, а потім навчання - навпаки. А потім було знову навчання, тому що я вступила у вищий навчальний заклад на факультет журналістики.

«Україна». У нас був факультет масових комунікацій і філології, але більше я все-таки, мабуть, займалася філологією, аніж журналістикою.

Далі журналістська стежка повела в таку собі громадську діяльність. Тобто, як завжди, всі трішки розчаровуються. Люди. Я думаю ви теж це розумієте. Тому я трішки розчарувалася в так званій «болтології», вирішила, що варто брати бика за роги і робити якісь абсолютно реальні речі, яких можна торкнутися руками і побачити, що це комусь допомагає. Я почала займатися, так званою, соціальною журналістикою.

До речі, Надія Савченко - це моя одногрупниця (на першому курсі ми з нею разом вчилися в університеті на журналістиці). Я мала стати, як і вона, військовою. І от колись ми з Надею сиділи, говорили і вона каже: «Ну, от, я спробую. Якщо це дійсно варте, кидай журналістику – приходь бути військовою». Потім, коли вона вступила, провчилась військовою, побувала в Іраку і ми з нею спілкувались, вона вже служила в Бродах служила, сказала: «Як же воно тобі, мала, непотрібно. Бути військовою. Там нема що робити. Погана погода – дивимось телевізор. Гарна погода – дивимось на літак. Все». Не стала військовою.

Зрештою пішла наступна ланка самопошуку. Це – навчання інших. Ніколи не кажи ніколи. В 11 класі я сказала, що ніколи не буду вчити. «Ніколи-преніколи» в житті. В 10-ому і 1-ому класі я усвідомила, що вчителі – це дуже відповідально, це дуже важко і це надзвичайно невдячно. Я бачила наскільки їх витискає їхня праця і казала: «О, ніі. Ніколи». От, а перший мій запис в трудовій книжці – вчитель зарубіжної літератури, педагог-організатор.

Я почала працювати на третьому курсі. І, мабуть, добре почала працювати, тому що посивіла після першого уроку. От, прямо такий рядочок. Ні, не тому що урок не вдався, а тому що це було страшно важко. Десь приблизно так важко, як я і передбачала. (Сміється).

Ось. Але насправді цих три роки викладання в школі мені дали багато чого. Я зрозуміла, що спілкування із дітьми дуже цікаве. І дорослі – це просто такі собі паразити, які забули навіщо вони виросли.

Паралельно з викладанням у школі я ще й ходила сама в Київський Палац дітей та юнацтва. Два роки займалась в групі юнкорів. Не те, щоб я там дізналась щось таке меганове. Але там мені подобалась атмосфера. Ніхто не обмежував.


Зрозуміла, що викладання в школі – не моє. Але викладання, в принципі, цікаве. Після школи я пішла в журналістику газетярську. Працювала в кількох виданнях поспіль. Спробувала і такі класичні варіанти, як газета «Хрещатик», і новий жовтенький варіант – газету «Блік». Принаймні раніше така була, вона безкоштовно роздавалася і все таке. От. Спробувала й одне, і інше – зрозуміла, що ні той, ні інший варіант мене не задовольняє.

Далі були якісь невдалі спроби. Боже, театр. Типу театральна критика. Тут треба було дуже вишукано поливати, за політичною лінією редакції, одних чи інших акторів, режисерів і так далі. А це, знову ж таки, не те, чим я хотіла б займатися.

В принципі таке вміння, вміння поливати когось, набути доволі легко. Але… Я розумію, що поняття «совість» – дуже тягуче і в кожного воно своє, як хвостик у собачки: в когось маленький, куценький від природи, в когось довгий, такий як серп. Але моя совість (ну я не знаю якого вона розміру навіть не хитається на такі теми, якщо бути образним. Не змогла.


ДЕ і ЩО?
Журналістику в маси. Дітям і молоді журналістикувати!


- Прийшла в гості до своєї викладачки в «Юн-Прес» і розказую їй про свої журналістські метання: про те, як не можу я піти на зговір із совістю, як мені хочеться мій ідеальний світ перенести сюди. На що вона сказала: «Ха-ха-ха. Просто ти така наївна. Така доросла і така наївна. А давай своїми наївними думками ти поділишся із тими, хто теж, як ти, ще вірить у це. Хочеш – приходь до нас викладати».

Через три роки я побачила результат. Мета була така, щоб хоча б до 1500 дітей, котрі хочуть займатися журналістикою, залучити до оцього руху юнкорів. Можу сказати, що за результатами вдалося залучити навіть більше. Бо в нас було дуже багато фестивалів, і зокрема той, координатором якого я безпосередньо була. Придумала абсолютно всю ідею, починаючи від логотипу, що був у всіх на футболках та блокнотах, закінчуючи реалізацією і мін`юстуванням в міністерстві соц.політики. Це була моя ідея, яка втілилася і відбувалася - Всеукраїнський дитячий фестиваль ЗМІ «Артек+». Вперше і вдруге провели на базі Артеку в Криму, втретє в Карпатах. І це дійсно фестиваль, який відібрав кращих юнкорів. І тільки за дуже приблизними підрахунками (тому що важко відслідкувати всіх учасників фестивалю) на сьогоднішній день 8 членів Національної спілки журналістів – переможці цього фестивалю.

Я спробувала себе і там, і там, і от тепер вирішила, що варто виносити це в ширші маси. З дітьми я продовжую працювати, але перейшла на телебачення. Ось. Тут науково-популярна програма, яка покликана відкривати історичні факти, відкривати очі на те, що поруч з тобою.

Роботу в палаці я не полишила, тому що це - частина мого життя. Я розумію: де б я не працювала, з тих пір як я почала викладацьку діяльність, - мені неймовірно щастить.

ЧОМУ?
Плани на життя, погляди на світ і нумо ростити особистості.


- Як би це пояснити правильно… От Саудівська Аравія, Емірати, якби не Жак-Ів Кусто, вони жили б і не знали, що живуть на клондайку нафти і газу. Але він їм відкрив очі – і от вони тепер собі легенько потягують нафту, найбагатші люди світу. Так от, можна вважати, що в певному сенсі, я – житель Еміратів. Чому? Тому що в мене є отой запас, резерв нафти, золота, - того, яке знаходиться в особистостях моїх вихованців.

Ну, однозначно на майбутнє. На перспективу. А смисл працювати просто на зараз? Звичайно, всім треба жити сьогоднішнім днем, але працювати на перспективу, інакше ти – посередник між бджолою і трутнем.

Треба навчитися помічати вартісні речі. Це уже актуально. Просто привчити людей до іншого – це нескладно. Всі ж говорять про особистість. Особистостей створюють. Всі народжуються унікальними, в кожного інший ДНК, але кожен має ростити в собі особистість. Тому, я думаю, це така загальнонаціональна мета – ростити особистість.

У медійному світі завжди правий той, хто платить гроші. Моя думка: завжди потрібно підтягувати інтелектуальний та естетичний рівень своєї аудиторії. Якщо ти шукаєш – ти знайдеш, тому що ти маєш мету, ти знаєш як вона виглядає (знову Кусто, який недарма так довго лазив під водою, але ж знаходив не лише золото і багатства). Якщо говорити про велике журналістське майбутнє, мені б хотілося створити проект каналу хороших новин – оце от моя мрія.
Схожі новини
Коментарі
Останні добавлені
Іван Процик: тотальне зрадофільство викликає відразу
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ, ЖУРНАЛІСТИКА ЧИ ВУЛКАНОЗНАВСТВО?
«Невпевненість та страх — головні вороги»
Як блог допомгає бізнесу та навпаки - бізнес блогу
Жага до перемог
Ендорфіни для душі, або чому я хочу в Сомалі
Соломiя Вiтвiтська : треба займатися тим, що приносить задоволення, i тодi все вийде
Гра на виснаження
Дивись, нас тепер троє: я, ти і моя хвороба
Віка Смикова: «Хотіла бути актрисою, а стала піарником»
Поліна Фоменкова: «Є лише єдиний шлях прожити своє життя недарма – це реалізувати потенціал, який є в кожного!»
Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає
«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
По нотах особистості
Про що мріє радіотехнік
Я би хотів поєднати користь і розваги
«ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
«Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
«Життя в Україні очима іноземця»
«З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!
Крутий редактор чи котлети замість мрії
Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.
Новий Христофор Колумб
Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
«У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
Редактор ефірного промо: життя на полі бою
Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
Французька екзистенціалістка
Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
Некомфортна зона комфорту
«Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
Мрії в дії: байдарки замість географії
Статус: у вічному пошуку
Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
Якщо ти молода, амбітна і православна
Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"
Олексій Мандзій: "Колись казали, що в нас дві булави - три гетьмани, а тепер кажуть: "Дві теми - три експерта"
НОВИНИ - ЦЕ РЕЖИМ НОН-СТОП
Важливо шукати людей, які продукують сенси
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
ЄВГЕНІЯ ДАВИДЕНКО: ЖУРНАЛІСТИКА - ЦЕ ПРОФЕСІЯ, ЯКА ВІДКРИВАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПРИМІРЯТИ НА СОБІ ЧИ НЕ ВСІ ПРОФЕСІЇ!
Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"
Презентації вибіркових дисциплін
Питання та програми дисциплін до іспитів ІІ семестр
Антоніна Предко: «Жіноча стать в кіберспорті — це проблема»
AdreN: «Моя роль — найважливіша, якщо я з нею не можу впоратись, то гра може піти не в те русло»
«Київ під підошвою» - концерт Oxxxy в Stereo Plaza
ФК «Динамо» Київ провів Весняний кубок з ком’пютерного футболу
Картини Євгена Гули: кольорова віртуозність
Одноденна практика в УНІАНі
Розкішні тропіки – у центрі столиці!
День практики в «УКРІНФОРМІ»
"Капітолій", №1, 10.12.2016 (50 сторінок А4)
"Меркурій. Детектор правди".№1. (64 сторінки А4)
(044) 481-45-61